Усе від А до Я. Дебби Джонсон

Чтение книги онлайн.

      Льюїс провів у судах достатньо часу, щоб знати, що втрата кінцівки може бути спричинена супутніми порушеннями, і що навіть у цій відносно тихій місцевості наркотики зруйнували не одне життя. Він зазвичай вигадував якийсь привід, щоб піти геть, бо не міг знести тієї дивної суміші жалю і огиди, яку люди його віку і походження зазвичай відчувають до героїнових наркоманів.

      Андреа, звісно, ставилася до таких речей геть інакше. Вона давала гроші всім, хто просив, мала достатньо примірників соціальних газет, щоб усуціль обклеїти ними стіни свого будинку, і завжди співчувала всім заблуканим душам світу.

      – У кожного з нас є свої демони, любий, – казала вона, даючи монету обшарпаному безхатьку із собакою на мотузці. – Просто в деяких людей вони помітніші, ніж в інших.

      Він вирішує не реагувати. Не сьогодні. Не тоді, коли він курить чарівну «Монтекрісто» і досі розмірковує над тим, чи слід йому побігти назад до лікарні і забрати Андреа із собою додому. Можливо, він зміг би муміфікувати її тіло і посадити його на дивані, і тоді в нього буде хоч якийсь співрозмовник. Він переконаний, що навіть муміфікована Андреа була б кращим товариством, ніж більшість живих людей.

      – Гарно пахне, – говорить чоловік на візку, нюхаючи повітря з виглядом поціновувача. – Не маєш зайвої, друже?

      – На жаль, ні, – відповідає Льюїс, трохи соваючись, щоб розворушити затерплу нижню частину тіла. – Ця була подарунком друга.

      – Певно, маєш добрих друзів, – відповідає гість, стукаючи брудними пальцями по візку. – А в мене друзів і не лишилося.

      Дивно, чому б це, немилосердно думає Льюїс, перш ніж згадує, що Андреа могла б спостерігати за ним прямо зараз. Нахилитися над його плечем, похитати головою в діамантовому вінці і сказати, що він може дозволити собі бути «трошечки меншим снобом, чи не так, дорогенький?»

      – Я теж не певен, що в мене лишилися, – урешті-решт відповідає Льюїс. – Найкращий друг, який у мене будь-коли був, щойно помер, он там.

      У чоловіка в очах з’являються сльози, і Льюїс одразу ж почувається останнім лайном через те, що зневажав його. Він гадки не має про його історію, про те, як він тут опинився і про його демонів. Він не знає про нього нічого і не має права судити.

      – Це кепсько, друже. Дуже тобі співчуваю. На власній шкурі відчув, як воно. Кажуть, час лікує і все таке… але я цього не певен. Трапляється, що час просто завмирає, наскільки я розумію. Усе одно, щасти тобі. Я помолюся за твого друга.

      Він рвучко киває Льюїсу і починає їхати геть, ковзаючи рукою по мокрій огорожі на повороті, а вітер здуває каптура з його голеної голови.

      – Чекай! – каже Льюїс, встаючи і одразу ж зупиняючись через біль, який пронизує його хребет. – Ой!

      Біль минає, тож він іде за чоловіком на візку і дає йому сигару. Усе одно курити йому вже розхотілося.

      – Її звали Андреа, – додає він, відступаючи СКАЧАТЬ