Життя Марлен Дітріх. Том 1. Мария Рива
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Життя Марлен Дітріх. Том 1 - Мария Рива страница 9

Название: Життя Марлен Дітріх. Том 1

Автор: Мария Рива

Издательство: Ранок

Жанр: Биографии и Мемуары

Серия: #PROCreators

isbn: 978-617-09-5389-6

isbn:

СКАЧАТЬ РАЗУ ДАМИ зібралися у будинку в Шонеберзі не заради пліток – через скорботу. Завжди спокійна, чутлива та надійна, Йозефіна знала, що робити, що казати, як полегшити їхнє горе, чим зарадити у той час, коли це здавалося неможливим. Жінки збилися купкою, немов мовчазні ворони. Їхнє чорне вбрання тихо шурхотіло, нагадуючи шелестіння осіннього листя. Відтепер все частіше Йозефіні доводилося брати на себе роль голови родини. Усі раптом виявили, що вона є найсильнішою серед усіх. Можливо, жінки дійсно мали рацію. Дівчата, зачаївшись на своїх місцях, спостерігали, як їхня мати розносить таці, повні бутербродів із ковбасою, та філіжанки із паруючою кавою. Їм було відомо: вона щиро вірить, що їжа необхідна для того, щоб упоратися з горем. І дійсно: дами почувалися трохи краще, коли залишали дім Йозефіни.

      Спостерігаючи за цим дійством, Лізель плакала від співчуття до тих чорних постатей, що зігнулися під тягарем журби. Лені ж, яка всіляко уникала жорсткої реальності, продовжувала дивитися на все, що відбувалося, крізь власну призму. Коли тант Валлі, овдовівши, переїхала до них на якийсь час, вона була у нестямі від радості.

      4 лютого 1916 року

      Тант Валлі у нас. Це пречудово! Тільки-но я поклала гілочку сосни та паперову троянду на її ліжко, разом із віршем, що написала для неї:

      Якби я мала гарні троянди,

      Я б зірвала їх для вас,

      Але під час зими

      Не можу цього зробити.

      Просто дивіться на ці квіти

      Та згадуйте про мене.

      Я вас люблю.

      6 лютого 1916 року

      Тант Валлі така несамовито мила! Учора вона була вдягнена в чорну сукню із білим коміром та білими манжетами. Вона мала цілком божественний вигляд. Така ціпочка… Ще на ній були чорні лаковані туфлі. Минулого вечора я безліч разів її цілувала, але все одно у мене було відчуття, що чогось не вистачає: вона поцілувала мене лише один раз, і цього було замало. Я почуваюся такою щасливою, коли вона цілує мене — немов Грета у Дессау, але ж вона моя тітка. Лізель теж її цілує. Учора, коли я грала для неї вальс «Ностальгія» Бетховена, вона заплакала. Мені захотілося викинути скрипку, підбігти до неї та поцілунками висушити її сльози.

      10 лютого 1916 року

      Тант Валлі поїхала. Це жахливо. Вона подарувала мені срібний браслет, але мені не дозволяють носити його в школі. На щастя, я зберегла кілька залишків від цигарок, які вона палила, вони мають шовкові кінчики. Коли вона поїхала, я сіла біля її ліжка та плакала, поки не скінчилися сльози. Наразі я роблю завдання з математики, і хвилину тому знову заплакала, бо ще раз відчула, яким тихим знову стало усе навкруги.

      15 червня 1916 року

      Фаті відправили на Східний фронт. Мутті поїхала до Вестфалії, бо хотіла з ним побачитися. Але його потяг вже відбув, і Мутті не змогла його наздогнати, хоча й намагалася. Вона запізнилася лише на п’ять хвилин. Тепер вона дуже засмучена. Учора, коли Мутті не було вдома, ми дивилися ревю в театрі «Вар’єте». СКАЧАТЬ