По той бік мосту. Мері Ловсон

Чтение книги онлайн.

      – Сказав, що просто вивих. Але болить так, що вити хочеться.

      Ієн співчутливо кивнув.

      – Впали з драбини?

      У магазині була драбина на коліщатах, яку містер Пікетт перевозив туди-сюди, дістаючи гвіздки, шурупи, гайки чи шарніри, – наче напрошувався на біду.

      – Ага, – відказав містер Пікетт зі здивованим виглядом. – Звідки ти знаєш?

      – Та… просто… здогадався, – чемно мовив Ієн.

      Коли містер Пікетт пішов додому, він постукав у двері батькового кабінету й увійшов.

      – Я дістав роботу.

      Батько стояв до нього спиною. Він скручував бинти й акуратно складав їх назад у шухляду. На його столі громадилися папери – картки пацієнтів, медичні журнали, рахунки – але робочий інструментарій він завжди тримав у порядку.

      – Швидко ж ти, – відповів він.

      – На фермі Артура Данна. Він сказав, що можна почати в суботу.

      Батько обернувся, зняв окуляри й глянув на нього, примружившись.

      – На фермі Артура Данна?

      – Ну так, знаєш. Братимуся до… всяких фермерських справ.

      – Фермерські справи. – Батько злегка кивнув, наче намагаючись це уявити.

      – Я подумав, що хотів би працювати на відкритому повітрі, – сказав Ієн.

      Лікар Крістоферсон надів окуляри й виглянув у вікно. Щойно саме почався дощ.

      – Так, – мовив він із сумнівом. – Ну… раз тобі цього хочеться. Артур – приємний чоловік. – Він невпевнено глянув на Ієна. – Ти ж розумієш, потрудитися доведеться добряче.

      – Я розумію, – відповів Ієн.

      – Коней бачив?

      – Так.

      – Прекрасні тварини.

      – Так, – погодився Ієн, хоч заледве їх помітив. Вони з батьком усміхнулися один одному, раді, що дійшли згоди. Зазвичай вони доходили згоди, на відміну від Ієна та його матері.

      Далі він пішов сказати матері, що у вітальні дивилася «Я люблю Люсі». Телебачення нарешті – нарешті! – дісталося до Струана кілька місяців тому – доказ, якщо він ще був потрібен, того, яке це відстале місце. Ієнова матір спочатку поставилася до цього несхвально, а тепер дивилася телевізор більше за нього. Власне, останнім часом наче тільки це й робила. Вона мала б працювати поруч батька – як його медсестра – але, крім нечастих термінових випадків, Ієн тижнями не бачив її в кабінеті.

      – Мамо, – сказав він, стоячи у дверях. Вона вкотре перебувала в заглибленому в себе стані – він це відчув, хоч навіть не міг глянути їй в обличчя. Цими днями в неї було два стани: заглибленості в себе, відсутності, або роздратованості, і хай у якому вона перебувала, Ієн щоразу вважав, що віддає перевагу другому. – Мамо, – повторив він.

      Вона трохи повернула голову, не відриваючи погляду від екрана.

      – Я СКАЧАТЬ