Українська Держава – жорсткі уроки. Павло Скоропадський. Погляд через 100 років. Андрій Харук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що здобула загальноєвропейське визнання, стали підставою для континуювання нею королівської традиції Старокиївської монархії. Підтвердити цей її статус могли або папська курія, або німецький імператор. У 1204 р. папа Інокентій ІІІ запропонував Романові королівську корону. Як і у випадку з Ізяславом, ішлося не про піднесення Романа до найвищої гідності, яку він успадкував по праву, а про символічний дарунок – засіб визнання спадкоємця корони Русі. Однак володар нової держави, зв’язаний союзницькими зобов’язаннями з претендентом на німецьку імператорську корону супротивником папи Філіпом Швабським, відмовився від пропозиції понтифікату. Цілком імовірно припустити, що Роман сподівався отримати підтвердження своєї королівської гідності саме від німецького імператора, а не від престолу св. Петра (згадаймо аналогічну спробу Ізяслава І).

      Акцептація європейським світом королівської титулатури галицько-волинського володаря, незважаючи на відхилення ним королівської корони від папи, свідчить про те, що він увійшов у європейську державно-політичну термінологію як Romanus rex Ruthenorum – «Роман король Русі». Отже, київська королівська традиція отримала своє продовження в титулатурі Романа, а згодом і його нащадків. Ця титулатура, зокрема, зафіксована в синодику монастиря бернардинів св. Петра в Ерфурті: «Romanus rex Ruthenorum debit nobit XXX marcas» («Роман король Русі, який надав нам 30 марок»).

      Прикметно, що у Візантії Романа також номінували згідно з існуючою в Роменській імперії титулатурою щодо європейських королів. Літописець також титулує його візантійським відповідником – «царем у всій Руській землі». Після смерті Романа угорський король Андрій, скориставшись малолітством спадкоємців галицько-волинського володаря і послабленням владних інститутів його держави, захопив Галичину. Невдовзі він долучив до свого титулу титул короля Галичини й Володимирщини (Galiciae Lodomeriaeque). Це означало, що вводячи Романову спадщину до своєї держави, він приєднує країну з королівським статусом. У 1214—1215 рр. Андрій просить понтифікат про помазання свого сина Коломана королем Галичини й про пересилання йому золотої корони «відповідно королівській гідності для нашого сина, щоб тішився одержанням корони від вашої щедроти, подібно як королівським помазанням від Апостольського Престолу»5. З тогочасної конкретно-історичної ситуації випливало, що Андрій Угорський звертався до Риму не про піднесення Галичини до рангу королівства, а тільки про підтвердження королівської гідності своєму синові Коломану як володаря частини своєї держави, тобто про заміну династії Романовичів на династію Арпадів.

      Після завершення «угорського періоду», зміцнення позицій Данила Галицького та здобуття ним фактичної влади на теренах усієї Русі-України (окрім Чернігівщини) галицькому володареві повертається королівський титул, успадкований від батька. Уже від початку переговорів із Римом у 1246 р. його титулує папа та його канцелярія як короля Русі, а його державу – СКАЧАТЬ