Фаворит из будущего. Вадим Витальевич Тарасенко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Фаворит из будущего - Вадим Витальевич Тарасенко страница 7

СКАЧАТЬ его последних часов жизни.

      – Нам было приказано удерживать здание школы. Из ее окон хорошо просматривалась дорога, ведущая к железнодорожному вокзалу. По нам били из автоматов, пулеметов, гранатометов. Один раз даже танк лупил прямой наводкой, но Жэка сумел его «мухой» поджечь, – паренек говорил скупо, не поднимая головы, глядя перед собой в стол. – Двадцать восьмого августа мы поняли, что практически окружены и если не попытаемся вырваться, то эта школа станет нашей братской могилой. Уходить решили в полночь, – парень перестал говорить.

      Света поняла, что сейчас он произнесет для ее семьи самое страшное. Она судорожно обняла за плечи мать и прижала к себе.

      – Ваш Сергей до прорыва не дожил, – наконец глухо произнес его сослуживец.

      Дочь почувствовала, как вздрогнула мать и выдохнула:

      – Сереженька…, – ее плечи затряслись от рыданий.

      Минут через десять Петр продолжил:

      – В него попал снайпер, когда он вел наблюдение на третьем этаже школы.

      – Куда в него попали? – глухо произнесла мать.

      – В грудь. Он еще прожил минут десять. Успел попросить меня прийти к вам. Назвал адрес.

      – Где он сейчас? – спросил отец Сергея.

      – Мы его похоронили возле школы в воронке от снаряда. Вот, возьмите, – Петр протянул отцу что-то завернутое в целлофановый пакет. – Это паспорт Сергея, его удостоверение бойца батальона «Днепр-1» и стихи.

      – Стихи? – переспросила Света.

      – Он не успел их дописать.

      Александр потом прочитал их.

      Не чую куль… не чую граду…

      Не чую… і який ж я радий....

      Не відчуваю болі, хоч чітко бачу рану…

      Брати, вже не воюєм, йдемо обіймем маму…

      Брати мої, солдати,я мав за честь…

      За Україну з вами воювати…

      Брати мої, брати мої і друзі…

      Я обіцяв, як вернусь женитись на подрузі…

      Прощайте, вже відвоювали…

      Будьте щасливі, я іду до мами..

      І ось я вже є біля дому…

      Та не втомився, не відчуваю втоми…

      Вже від воріт біжить собака…

      Впізнав, загавкав і заплакав…

      І я біжу, біжу до брами…

      Чому ж не зустрічає мама…

      Заходжу в двір, а там все є в квітах.....

      І плачуть всі… старі і діти…

      Іду я далі…сусіди, друзі ,ті що воювали теж....

      Я думав не прийдуть, але прийшли усе ж…

      І ось.. стоїть моя кохана…

      Але не в біле, вся у чорне вбрана....

      І я кричу на них…що робиться таке?

      Коли зайшов у дім, то зрозумів усе…

      Я так хотів лиш обійняти маму…

      І тут відчув я дотик рук коханих…

      Побачив СКАЧАТЬ