Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні). Георгий Касьянов
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні) - Георгий Касьянов страница 24

СКАЧАТЬ ОУН та УПА і знищення «пам’ятників радянського періоду»130. У Донецькій обласній раді у вересні 2008 року було відхилено проект постанови про заходи щодо ліквідації символів тоталітаризму на території області131. В усіх випадках відвертого спротиву йшлося про те, що радянський період – це теж частина української історії.

      В. Ющенко категорично заперечував це. У травні 2009 р., виступаючи на День пам’яті жертв політичних репресій у Биківні, він сказав таке: «Це – не частина нашої історії, як дехто цинічно хоче сказати. Це – частина комуністичної системи. Це – символи вбивства, збереження яких є блюзнірством перед полеглими»132. Закликаючи «очиститись» від цих символів, президент повідомив про попередні результати цього процесу: за 2007—2008 роки було демонтовано понад 400 пам’ятників діячам «комуністичного режиму» й перейменовано понад три тисячі топографічних об’єктів133 – результат мізерний, враховуючи ту обставину, що лише зареєстрованих пам’ятників В. Леніну на той час в Україні було близько двох тисяч, а топографічних об’єктів з «комуністичними» назвами – понад п’ятдесят тисяч. Улітку 2009 р. відбувся новий акт символічно-юридичної підтримки Голодомору. СБУ вирушила в новий похід на підтримку президентської історичної політики – 3 червня на брифінгу для іноземних журналістів голова служби В. Наливайченко повідомив, що його відомство у травні відкрило кримінальну справу за «фактом вчинення геноциду 1932—1933 років» і заявив, що у цієї справи «є серйозна судова перспектива»134. СБУ створило слідчі групи у 17 областях, що постраждали від голоду.

      Судячи з коментарів правника, що відстоював кваліфікацію голоду 1932—1933 років в Україні як геноциду, подальшими кроками мав бути судовий розгляд справи і винесення формального вироку судовою інстанцією – аж до Верховного суду України135. Коментарі тут зайві – Генеральна прокуратура, яка могла б опікуватися подібними справами, дотримувалася мовчанки – вона була підконтрольна Партії регіонів.

      Політичні опоненти президента розцінили дії підконтрольної йому СБУ як політичний піар. Можна було б уже і не згадувати, що ініціатива вкотре збіглася в часі із загостренням внутрішньополітичної боротьби – цього разу у зв’язку з наближенням президентських виборів, суперечками щодо їх дати та перспективою залаштункової угоди між Партією регіонів та Блоком Юлії Тимошенко, спрямованої на зміну конституційного ладу136.

      12 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва почав судове слухання у справі, порушеної Службою безпеки України «за фактом скоєння геноциду» представниками вищої державної влади УРСР та СРСР проти «частини української національної групи». Слідство за вказаним фактом СБУ провадило майже два роки.

      13 січня 2010 року суд закінчив розгляд матеріалів слідства (понад півтора десятки томів) і ухвалив рішення, згідно з яким Й. Сталін (Джугашвілі), В. Молотов (Скрябін), Л. Каганович, П. Постишев, С. Косіор, СКАЧАТЬ



<p>130</p>

Заява депутатів Дніпропетровської обласної ради «Зупинимо фальсифікацію історії», 29 січня 2008 року, http://oblrada.dp.ua/press/news/2008—01/722 (дата звернення 17 серпня 2016 р.).

<p>131</p>

Симоненко І. М. Меморіальний простір України: кризовий стан та шляхи оздоровлення, с. 58.

<p>132</p>

Україна вшановує День пам’яті жертв комуністичних репресій, http://www.ra-diosvoboda.org/a/1733626.html

<p>133</p>

Там само.

<p>134</p>

В. Наливайченко. Розслідування кримінальної справи за фактом геноциду українського народу – невідворотній процес // www.sbu.gov.ua (дата звернення 4 червня 2009 р.).

<p>135</p>

Василенко В. Кримінальна справа «Голодомор – 1932—1933»: правові колізії чи нехтування пам’яттю жертв? // Дзеркало тижня. – 2009. 20—26 червня. Власне, так і сталося: кримінальну справу, яка нараховувала більше 200 томів, СБУ передала до Апеляційного суду м. Києва. 13 січня 2010 р. Суд «визнав сам факт геноциду, розкрив механізми, що були використані для масового вбивства селян. Організаторами злочину визнано Сталіна Й. В., Молотова В. М., Кагановича Л. М., Постишева П. П., Косіора С. В., Чубаря В. Я. і Хатаєвича М. М.» Цікаво, що В. Ющенко наголосив на тому, що «рішення суду є додатковим аргументом для українського парламенту щодо запровадження кримінальної відповідальності за заперечення злочинів проти людства (Підкреслено мною. – Г. К.). Адже виправдання таких злочинів є формою співучасті у них» // http://www.president.gov.ua/news/16407.html. Зміна формулювання стосовно змісту заперечення, можливо, є результатом переосмислення попередніх спроб.

<p>136</p>

Переговори закінчилися крахом – з них вийшов лідер Партії регіонів В. Янукович.