Сестри крові. Юрий Винничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ покректуючи, підвівся і подався відпочивати, а я ще сиділа й намагалася усвідомити для себе, що мені дав цей бій, це сп’яніння, яке я відчула, і чи прагну я й далі відчувати його, впиватися ним і знаходити в цьому розраду. Думки мої плуталися, я роздвоювался, мені водночас хотілося пити й хмільне вино бою, і… його вуста, такі зараз далекі й неприступні. Я думала, якщо коли-небудь повернуся до Львова, то однаково вже буде пізно, кожен наступний день, який мене відділяє від нашої останньої зустрічі, водночас, мабуть, зближує його з Рутою. Що довше я буду валандатися морями й океанами, все менше шансів у мене зустріти його вільного й такого ж закоханого.

      Хтось примостився біля мене. Я обернулася і побачила Марка Проклятого. Він поклав собі між ногами лантуха, вийняв з-за пазухи буханець, шмат запліснявілої ковбаси з іспанського ґалеону та став вечеряти, запиваючи ромом. Обоє ми мовчали. Врешті за кілька хвилин він озвався:

      – Бодай би ту ковбасу вони й на тім світі жерли. Тверда, як коліно старої відьми, та ще й пліснява.

      – Зате така ковбаса навіть влітку не псується, а пліснява природна й нешкідлива. – сказала я. – Є певність, що живіт не розболиться. Кажу вам, як лікар.

      – Ну-ну, ото думаю, щоб тільки зуби не поламать.

      – А ви її крайте тоненькими скибочками.

      – Ба й справді! – втішився він. – Як же се я не здогадався? – Він вийняв ножа, поклав ковбасу на дощину і, відрізаючи по плястеркові, їв та задоволено усміхався. – Може, й тебе пригостити?

      – Дякую, я вже повечеряв.

      – Ххе… – знову заусміхався він, хитаючи головою. – А лепсько ти ото шпадою! Як блискавкою, далебі! І де в тебе стільки сприту? Ти ж іще хлопчак.

      – Та й ви ж не старий.

      – Я? Хе-хе! Знав би ти, скільки мені літ! Я, братчику, й лік забув. А попереду ще блукання та блукання без кінця і краю. Без смерті, без хворіб, без рідної душі й стріхи над головою.

      – То на вас таке прокляття? Я чув, що ви забили матір свою і сестру.

      – Забив, – кивнув він головою зі смутком. – І голови одчесав. Тому й Проклятий. Навіть Пекло мене не прийняло.

      – А за що ж ви їх убили?

      – А за те, що до тяжкого гріха мене спокусили. Полюбив я дівчину, а вона мене. Ходили ми разом на вулицю та на вечорниці, співали, гуляли, шепталися під вишнями. І врешті я вирішив сватів заслати. Тільки ж мати моя і сестра кинулися мене відмовляти, а як се не помогло, то взялися за її батьків. Наговорили такого, що й на волячій шкурі не напишеш. Отак нас і порізнили. Я махнув на Січ, а як за рік повернувся та глянув на свою сестру, то закохався так, що й душі в собі не чув, та й вона не дивилася на мене, як на брата. Я бачив, як її в жар кидало, коли я торкався її. Осьо, поглянь… – Він розв’язав лантуха й вийняв, тримаючи за коси, неймовірно вродливу голову дівчини, очі її були заплющені, але повні вуста відкриті, виглядала голова мовби вчора відтята. – Осе ж моя сестра. Правда ж гарна? А якби ж ти її голівку угледів на стрункому стані, СКАЧАТЬ