Розфарбований птах. Ежи Косинский

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Журналіст читав уривок із «Розфарбованого птаха», а потім представляв людину, яка стверджувала, що вигаданий персонаж списаний з неї. Просторікуючи, ці розгублені, часто неосвічені свідки, налякані тим, що мали зробити, гнівно засуджували книжку та її автора.

      Один з наймайстерніших та найповажніших європейських письменників прочитав «Розфарбованого птаха» у французькому перекладі і похвалив його у своєму огляді. Незабаром тиск уряду змусив його відмовитися від своєї думки. Письменник опублікував своє виправлене враження, а потім додав «Відкритого листа до Єжи Косинського», який з’явився в журналі, де він був редактор. У листі він застерігав мене, що я, як один лауреат численних премій, що теж проміняв свою рідну мову на ворожу балачку й похвалу декадентського Заходу, закінчу своє життя, перерізавши собі горло в якомусь убогому готелі на Рив’єрі.

      Коли вийшов друком «Розфарбований птах», моїй матері, моїй єдиній уцілілій кровній родичці було вже за шістдесят, і вона пережила дві протиракові операції. Щойно провідна місцева газета довідалася, що вона досі живе в містечку, де я народився, там одразу ж надрукували брехливу статтю, в якій її називали матір’ю ренегата, підбурювача місцевих зелотів2, і натовпи розлючених містян зібралися біля її будинку. Викликана материною доглядальницею міліція приїхала, проте ледаче стояла, вдаючи, наче контролює вігілантів3.

      Коли старий шкільний товариш зателефонував мені до Нью-Йорка, щоб обачно розповісти, що коїться, я мобілізував усю наявну підтримку міжнародних організацій, яку зміг, однак ще кілька місяців здавалося, що вона не надто допомагає, адже розгнівані мешканці містечка, які навіть не читали моєї книжки, продовжували свої атаки. Урешті-решт представники влади під тиском стурбованих організацій за межами країни наказали місцевій владі перевезти мою матір до іншого міста. Там вона залишалася кілька тижнів, поки нападки вщухли, а потім переїхала до столиці, покинувши все своє майно. Заручившись підтримкою деяких друзів, я зміг дізнатися, де вона живе, і регулярно надсилати їй гроші.

      Попри те, що більшість членів її родини були знищені в країні, яка тепер цькувала її, моя матір відмовилася емігрувати, наполягаючи, що хоче померти і бути похованою поруч із моїм батьком, у країні, де вона народилася і де страждав увесь її народ. Коли вона померла, цю смерть перетворили на привід для соромлення й залякування її друзів. Влада не дозволяла публічних оголошень про похорон, а простий некролог з’явився аж за кілька днів після поховання.

      У Сполучених Штатах повідомлення газет про ці іноземні атаки спровокували шквал анонімних листів з погрозами від натуралізованих східноєвропейців, які відчували, що я зганьбив їхніх земляків і обмовив етнічний спадок. Здавалося, майже ніхто з анонімних авторів листів не читав «Розфарбованого птаха»; вони здебільшого, мов папуги, повторювали слова східноєвропейських СКАЧАТЬ