Червоний Дракон. Томас Харрис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Ви добре на нього впливаєте, Ейлін.

      – Я теж так думаю, справді. Він уже не п’є, хіба що по вихідних. Тільки починає розслаблятися, як телефонує його дружина. Він міни виробляє, поки я з нею говорю, але ж я бачу, як він потім засмучується, – вона пальцями торкнулася зап’ястя Доларгайда і попри окуляри помітила, що цей доторк відбився в його погляді. – Не беріть до серця, містере Ді. Рада, що ми поговорили.

      – Я також, Ейлін.

      Доларгайд дивився, як вона йде геть. На тильному боці її коліна стояв засмок. Йому подумалося, і недарма, що Ейлін його не дуже полюбляє. Власне кажучи, його ніхто не полюбляв.

      У величезній темній кімнаті було прохолодно, пахло хімікатами. Френсіс Доларгайд перевірив проявник у бачку А. Щогодини крізь цей бачок проходили сотні футів кіноплівки домашнього відео, яке надсилали з усієї країни. Температура й свіжість хімікатів мали критичне значення. Доларгайд відповідав за це, а також за всі процеси, що відбувалися з кіноплівкою до закладання в сушарку. Багато разів на день він діставав із бачка зразки плівки й переглядав їх кадр за кадром. У темній кімнаті було тихо. Доларгайд не похваляв балачок поміж помічниками й спілкувався з ними переважно жестами.

      Коли вечірня зміна закінчилася, він лишився в темній кімнаті на самоті, аби проявити, просушити й склеїти власний фільм. Додому Доларгайд приїхав близько десятої вечора. Він жив сам-один у великому будинку, котрий йому залишили бабуся з дідусем. Він стояв у кінці гравійної дороги, що стелилася яблуневим садом на північ від Сент-Чарльза, штат Міссурі, на протилежному від Сент-Луїса березі річки Міссурі. Власник саду жив деінде і яблунь не доглядав. Поміж зеленими деревцями стояли мертві, покручені стовбури. Тепер, наприкінці липня, над садом завис дух гнилих яблук. Удень там літало багато бджіл. Найближчі сусіди жили за півмилі37.

      Щойно приїхавши додому, Доларгайд обов’язково робив у будинку інспекційний обхід. Кілька років тому була невдала спроба пограбування. Він вмикав у кожній кімнаті світло й роззирався. Випадковий відвідувач ніколи б не здогадався, що він живе сам. У шафах і досі висів одяг старих, на комоді так само лежали бабусині гребінці та щітки, в яких заплуталися пасма волосся. Щелепа лежала в склянці на нічному столику. Вода вже давно звідти випарувалась. Бабуся відправилася на той світ десять років тому.

      (Тоді директор похоронного бюро запитав його: «Містере Доларгайд, ви не бажаєте принести мені бабусину вставну щелепу?» А він відповів: «Просто забийте кришку».)

      Пересвідчившись, що в будинку більше нікого немає, Доларгайд піднявся на другий поверх і довго стояв під душем, мив голову.

      Він одягнув кімоно із синтетичної тканини, що на доторк нагадувала шовк, і вклався на вузьке ліжко в кімнаті, яку займав із дитинства. У комплекті з бабусиним феном ішли спеціальна пластикова шапочка й шланг. Він надягнув шапочку і, поки волосся сушилося, гортав новий журнал про високу моду. Ненависть і брутальність аж сочилися з деяких знімків.

      Він відчув збудження. Розвернув металевий СКАЧАТЬ