48 законів влади. Роберт Грин
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу 48 законів влади - Роберт Грин страница 23

СКАЧАТЬ солдатів залишився в містечку. Раптом прибігли вартові з тривожною звісткою, що наближається вороже 150-тисячне військо під командуванням Сими Ї. Ситуація Чжуге Ляна із сотнею солдатів здавалася безнадійною. Ворог, зрештою, захопить знаменитого воїна.

      Лян не оплакував гірку долю і не гаяв час на з’ясовування, як його захопили, а наказав солдатам поховати прапори, відчинити міську браму й сховатися. А сам сів на видноті на міському мурі, одягнувши даоський халат. Він запалив ароматичні свічки й заспівав, граючи на лютні. Через кілька хвилин побачив, як наближається величезна ворожа армія, нескінченні зімкнуті лави. Удаючи, ніби не помічає їх, він продовжував співати і грати на лютні.

      Незабаром армія зупинилася біля міської брами. Попереду був Сима Ї, який відразу ж упізнав чоловіка на мурі.

      Попри те що солдатам кортіло ввійти до міста, що не оборонялося, через відкриту браму, Сима Ї завагався, стримав військо й уважно подивився на Ляна на мурі. А тоді наказав негайно і швидко відступати.

ЗАЧУМЛЕНІ ЗВІРІ

      Небесна кара, що її за гріх

      Великий наслано на всіх,

      Чума – нещадна, люта сила,

      Спроможна все живе за день

      До решти винищити, впень,

      Нещадно звірину косила.

      Не кожен хворий помирав,

      Та кожен дні лихої скрути

      Хотів як-небудь перебути.

      Було звіроті не до справ:

      Уже не йшли на полювання

      Ні хитрі лиси, ні вовки,

      І велелюбні голубки

      Забули вже за любування.

      Лев скликав раду і сказав:

      «Напевно, кару Бог послав

      Нам за чиюсь тяжку провину.

      У кого з нас найбільший гріх,

      Хай жертвує собою й від загину

      Рятує всіх.

      Історія нас вчить: зі скрути

      Не вийти без належної покути.

      Покаймося ж, мов на духу, при всіх

      У всіх своїх тяжких провинах.

      Я маю на душі великий гріх:

      Я стільки з’їв овець невинних!

      Куди подітись від гріха?

      Того ще мало

      Я, бувало,

      З’їдав і пастуха.

      Я жертвую собою, як немає

      У вас гріхів. Та закликаю вас

      Покаятись, як я, бо вмерти має

      Найбільший грішник серед нас».

      «О царю! – каже Лис. —

      Сумлінність ваша може

      Всім бути за взірець.

      Але хіба то гріх? Та, може,

      Ви, ївши тих дурних овець,

      їм честь велику виявляли.

      А щодо пастухів – який то гріх?

      Вони нам стільки дозоляли,

      Що краще б їх поїсти всіх».

      Підлесники аплодували.

      А потім тигри та вовки

      Себе картали залюбки.

      Та всіх їх так атестували,

      Що хижаки, розбійники – і ті,

      Здавалося, були святі.

      Та встав Осел: «Пригадую, давненько

      Ішов я лугом, травка зелененька,

      А я голодний – біс і спокусив:

      Я, СКАЧАТЬ