Учень убивці. Робин Хобб

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на кілька кроків назад, але зрозумів, що очі Барріча націлені на мене, а не на нього. Той схопив мене за плечі й повернув до вогню. Потім міцно взяв за підборіддя й підняв мою голову. Я упустив і хліб, і сир. Але Барріч не звернув на це жодної уваги; він повернув моє обличчя до вогню і вивчав, як карту. Мій погляд перетнувся з його. Він був такий дикий, наче впізнав у мені свого кривдника. Я хотів відвернутися, але затиск Барріча не давав цього зробити. Тому я спробував відповісти йому поглядом, у який вклав стільки непокірності, скільки міг, і помітив, що його невдоволення раптово змінилося. Тепер на обличчі Барріча можна було прочитати щось на кшталт невпевненого подиву. Нарешті він на мить заплющив очі, наче від болю.

      – Леді дуже болісно сприйматиме це, – м’яко сказав Барріч. Він відпустив мою щелепу й незграбно нахилився за хлібом та сиром, які я впустив. Барріч обтрусив їжу й подав мені. Я витріщився на грубу пов’язку на його правій литці та над коліном. Вона заважала йому зігнути ногу. Барріч знову сів і наповнив свій кухоль із глечика. Він випив, дивлячись на мене поверх своєї посудини.

      – Хто ж нагуляв його від Чівелрі? – необережно запитав чоловік на іншому кінці столу.

      Барріч кинув різкий погляд на того чоловіка, опустивши кухоль. Він помовчав кілька секунд, і в приміщені знову зависла тиша.

      – Я вже сказав, що це справа принца Чівелрі, ким була його мати, а не тема для кухонних баляндрасів, – тихо промовив Барріч.

      – Хай буде так, – раптово погодився вартовий, а Ясон кивнув на знак згоди, як птах, що залицяється до своєї самиці. Незважаючи на мій юний вік, мені було цікаво, що ж то за чоловік з перев’язаною ногою, який міг присадити цілу компанію брутальних солдатів лише самим поглядом чи словом.

      – У хлопця немає імені, – Ясон першим порушив тишу. – Він просто відгукується на хлопця.

      Здається, це приголомшило всіх, навіть Барріча. Знову настала тиша. Я доїв хліб із сиром та м’ясом, запивши їх кількома ковтками з кухля Барріча. Всі поступово розходилися по двоє-троє. Барріч сидів на місці, пив і дивився на мене.

      – Ну, – промовив він, – знаючи твого батька, він вчинить чесно і так, як йому належить. Але лише Еді відомо, як він вирішить, що належить зробити. Напевне, те, від чого йому буде найбільше боляче.

      Він ще хвильку подивився на мене, нічого не кажучи.

      – Наївся? – врешті запитав він.

      Я кивнув. Він різко встав і відштовхнув мене від столу.

      – Тоді ходімо, Фітце, – сказав він, вийшов із кухні й пішов іншим коридором. Через свою ногу, яка не згиналася (та й пиво далося взнаки), він не міг швидко рухатися, тому я з легкістю встигав за ним. Нарешті ми прийшли до масивних дверей. Там стояв вартовий, який кивнув, пронизливо подивившись на мене.

      За вікном лютував холодний вітер. Весь лід та сніг, які вдень підтанули, знову замерзли з настанням ночі. Ожеледиця тріщала під моїми ногами, а вітер задував у всі шпарини мого вбрання. Мої ноги зігрілися на кухні, але панчохи не встигли підсохнути, тому мені було зимно. Пам’ятаю темряву і раптову втому. Почувався СКАЧАТЬ