Шопоголік. Софи Кинселла

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ навіщо взагалі купувати магазинні бутерброди? Адже їх так просто готувати самим, і це виходить так дешево. Так само і з карі. Девід Е. Бартон пише, що, замість того щоб замовляти дорогі готові страви, слід навчитися самим готувати карі та смажити овочі у фритюрі, адже це вийде в рази дешевше. Саме це я й робитиму на вихідних, після того як відвідаю музей або просто погуляю побіля річки, милуючись красою навкруги.

      Ідучи до метро, я почуваюся чистою, оновленою. І дуже рішучою. Поглянути лишень на всіх цих людей, що метушаться вулицею, у яких на думці самі лише гроші. Гроші, гроші, гроші. Це ж одержимість. Але щойно ви відмовляєтеся від грошей – узагалі, назовсім, – вони відразу ж перестають мати для вас хоч якесь значення. Уже зараз я почуваюся зовсім інакше. Менш матеріалістично, більш філософськи. Більш духовно. Як каже Девід Е. Бартон, ми забуваємо щодня дякувати за те, що маємо. Світло, повітря, свобода, близькість друзів… Це ж важливіше в житті, правда? Важливіше за одяг, взуття та іншу мішуру.

      Мене майже лякають ці зміни, що вже відбулися в мені. Наприклад, я йду повз журнальний кіоск на станції метро, неуважливо поглядаю на нього, але не відчуваю ніякого бажання купити жоден із виставлених журналів. Журнали не мають жодного значення в моєму новому житті (до того ж більшість із них я вже прочитала).

      Тож до метро я заходжу спокійна і незворушна, як буддистський монах. А вийшовши з нього, йду повз крамницю, що пропонує взуття зі знижкою, навіть не дивлячись у її бік. А потім і повз «Лючіо». Сьогодні – жодного капучино. Жодних мафінів. Узагалі жодних витрат – іду просто в офіс.

      Зараз ненапружена пора місяця у «Вдалих вкладеннях». Ми щойно віддали в типографію попередній випуск журналу, тож тепер кілька днів можна бити байдики, перш ніж ми візьмемося за наступний випуск. Хоча взагалі-то, звичайно, ми маємо вже починати працювати з темами для наступного місяця. Власне, я маю сьогодні обдзвонювати біржових торговців, запитуючи, які поради вони можуть дати інвесторам на наступні півроку.

      Але якось так виходить, що за весь ранок я не зробила нічогісінько – лише змінила заставку на комп’ютері на зображення трьох золотих рибок і восьминога та заповнила заявку на відшкодування витрат. Чесно кажучи, я не можу зосередитись і працювати як належить. Схоже, я надто захоплююся новою, очищеною собою. Я весь час підраховую, скільки зможу заощадити до кінця місяця і що зможу дозволити собі в «Джиґсоу».

      В обід я виймаю свій загорнутий у фольгу бутерброд – і вперше за день у мене трохи псується настрій. Увесь хліб розмок, маринад із огірка витік на фольгу, і вигляд усе це має не надто апетитний. Як же мені зараз хотілося б хліба з горішками та шоколадного тістечка з «Прет-а-Манжер»!

      «Не думай про це! – твердо наказую я собі. – Подумай, скільки грошей ти заощаджуєш!» Тож я якось змушую себе з’їсти той промоклий кулінарний витвір і запити ковтком води. Покінчивши із цим, викидаю фольгу, закриваю пляшку і кладу її у наш маленький офісний холодильник. Минуло десь із… п’ять хвилин моєї обідньої перерви.

      Тож що мені далі робити? Куди йти?

      Я, зовсім нещасна, падаю за стіл. Боже, ця стриманість – нелегка СКАЧАТЬ