Де немає Бога. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ – Чоловік розмовляв англійською з легким акцентом. Голос – густий і впевнений. Він справляв враження людини, котра вміє говорити і звикла до того, що її слухають. Оскільки Анна не відповідала, розгублено втупившись у його лице, чоловік продовжив: – Це ж ви загубили, так?

      Анна опустила погляд: незнайомець простягав їй сонцезахисні окуляри. Її окуляри. Ліве скельце було вставлене в оправу.

      – Скельце пластикове. – Літній чоловік наче прочитав її думки. – Я втулив його назад.

      Анна не ворушилася.

      – Беріть. – Він стримано всміхнувся, вирішивши, що жінка не розуміє англійської.

      Анна поклала долоню на груди, переконуючись, що пакунки на місці, після чого обережно – так ніби скельця могли попекти її пальці – взяла окуляри за дужки.

      – Дякую вам, – сказала англійською.

      – Чому ви плачете? – запитав чоловік.

      Анна роздратовано змахнула зі щік сльози. Що йому до неї? Вона спізнюється на літак, на найважливіший літак у своєму житті, й нічиї вмовляння тут не допоможуть. За секунду знервованість обернулася злістю, Анна Янголь розтулила рота з наміром огризнутися, та не змогла відразу пригадати що-небудь уїдливе англійською, а за той час, поки копирсалася у пам’яті, нарешті зауважила на шиї чоловіка колоратку13. Чорну сорочку незнайомця увінчував комірець-стійка із жорсткою вставкою білого кольору. Злість миттєво спала, й Анна знітилася, збагнувши, що ледь не напосілася на священика.

      Почервонівши, жінка відвернулася. Наступної миті її очі розширилися, а думки про священика вилетіли з голови: до прозорих розсувних дверей термінала підрулював автобус-гармошка з написом «Dubai Airports» на тонованих вікнах, а чорнявий працівник, який кілька хвилин тому спілкувався з нею за стійкою, прибирав натяжну стрічку, що перекривала шлях до виходу. Анна підхопилася. Якийсь час не рухалася, так немов боялася, що шаттл-бус розчиниться в повітрі, наче марево, а тоді метнулася до дверей.

      Годинник на телефоні показував 09:07, однак дивитися на екран Анна більше не наважувалася.

      Готель «Grand Excelsior Sharjah», Шарджа14, ОАЕ

      7 км на північ від Міжнародного аеропорту Дубай

      У той момент, коли «Boeing 737» з Анною Янголь на борту виходив на глісаду15 за дев’ятнадцять кілометрів на північний захід від торця смуги 12L дубайського аеропорту, сорокатрирічний Єгор Парамонов, пілот першого класу російської авіакомпанії «TransAsian», важко розплющивши очі, відсунувся на край ліжка. Протягом півхвилини із виразом майже дитячого здивування на прим’ятому після сну обличчі чоловік роздивлявся напівприкриту ковдрою тендітну жіночу спину, котра у просіяному крізь зелені портьєри ранковому світлі набула кольору маринованих оливок. Над правою лопаткою темніла рожева пляма від його носа, трохи нижче, швидко висихаючи, блищала смужка слини. Густе, смолянисто-чорне волосся розметалося подушкою.

      Повія.

      І, судячи з вигину спини та м’якості волосся, СКАЧАТЬ