За границями Самсари. Оксана Владимировна Кириченко

Чтение книги онлайн.

      – Читала, що у горах неможна кричати, бо може піти лавина.

      – І де ти гори тут побачила чи сніг? – встряв Ріан.

      – Ну, я подумала, що у пустелі ті самі правила… – знітилась Лінаї.

      Хлопець голосно зітхнув, в той час як Авалона красномовно поглянула на подругу.

      – Дорогенька, тут кричи не кричи, тільки пташки нас і почують. До речі, про птахів, – вона повернулась до Ріана. – Злітай-но, розвідай обстановку.

      – Я тобі що хлопчик на побігеньках?

      – У тебе є інші пропозиції? З нас трьох тільки ти крилатий. Так що зроби щось корисне, раз опинився тут.

      Ріан поглянув у небо. Три величезних сонця розміром із надувну кулю нещадно смалили його зі всіх боків, тож було б просто чудово закутатись у щось довге та легке. Проте вони йшли розважатись, тому одяглись у шкіряні шорти та футболки, і тільки Лінаї прихопила кольоровий кострубатий капелюх, який Ріан вважав страшним та не-фешенебельним. Він явно не із Самсари, тож хлопець припустив, що мати Лінаї привезла його із морського світу Дондари, звідки була родом.