Володимир Сосюра. Отсутствует

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ багатьох стало зрозумілим, що подальший поступ у бездержавній країні Україні – це намагання летіти з поламаними крилами до зірок:

      Навколо радости так мало!

      Який у чорта днів бадьор,

      коли ми крила поламали

      у леті марному до зор.

      Історія цього вірша – «Навколо радости так мало» – вельми цікава і характерна для епохи, в якій жив поет (про це буде сказано нижче). Вірш (пізніше його визнано як вступ до поеми «Мазепа») написано влітку 1927 р. в Одесі. Оригінал автографа (можливо, авторську копію) було подаровано білоруському поетові і критику Алесю Дударю, якого вперше репресували в 1927 p., вилучивши в нього в Мінську і рукопис В. Сосюри. Після третього арешту 1937 р. Дударя розстріляли, а вірш українського поета пролежав в архівах КДБ Білорусі до 1996 p., коли напередодні 5-ї річниці проголошення Незалежності України керівник спецслужби Білорусі передав його Надзвичайному і Повноважному Послові України. Аж восени 1996 p. MЗC України передало цей раритет до Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, де вже зібрано у відділі рукописів найцінніші архівні матеріали В. Сосюри.

      Драматичною була доля багатьох наших національних скарбів, шляхи до пошуків яких часто перекривалися чавунними дверима сховищ колишніх спецхранів, які ще й досі залишаються за сімома печатками. Ми докладаємо багато зусиль, щоб повернути на Батьківщину наші культурні цінності, але не маємо можливостей витягти на світ божий того, що лежить у наших сховищах. Можливо, колись-таки повністю розкриються і «сумні архіви ГПУ», де за свідченнями і самого В. Сосюри, і його сучасників опинилося те, чого не могла сприйняти тодішня тоталітарна система.

      Перша збірка «Пісні крови» (1918). Реальність чи авторська легенда?

      До 90-х роковин від дня народження Володимира Сосюри у 1988 р. нами було розпочато публікацію невідомої спадщини поета. Саме ця її частина (поеми «Мазепа», «Розстріляне безсмертя», автобіографічний роман «Третя Рота» та інші твори) зберігалася у спецфонді Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України і була практично недоступна для дослідників, не кажучи вже про її оприлюднення. Опинилася вона там іще в 1973 р. після передачі до державного сховища родиною поета всього архіву, де його ретельно «проревізували» спеціальні служби. Після такої «ревізії» з’явилися два описи особового фонду В. Сосюри: один (№ 44) – загальнодоступний для всіх дослідників, і другий – із літерою «С», тобто секретний, що означало на практиці – відкритий лише для тих, хто має допуск, наданий спеціальними службами для роботи з таємними матеріалами. Здається, такі допуски мали одиниці з-поміж особливо довірених літературознавців, критиків. Як співробітник архіву-музею, допуск найнижчої категорії для роботи з таємними документами мав і я, але жодного разу як дослідник ним так і не скористався: кожну зроблену мною виписку із «секретних матеріалів» переглядав працівник спецчастини і давав чи не давав дозвіл на її «винос», тобто на використання у своїй праці.

      1973 р. у процесі передачі архіву В. Сосюри родиною поета – дружиною Марією Гаврилівною і сином Володимиром Володимировичем – до державного архівосховища мені пощастило, ще до його ревізії спецслужбами, переглянути СКАЧАТЬ