Соловецький етап. Антологія. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Інституту історії української культури в Харкові Василь Левицький прибув на Соловки десь у 1935 році разом з цілою групою українських науковців і письменників.

      Молодий, здоровий і активний, він від початку не давався біді й прикладав усіх зусиль, щоб жити не гірше за інших, віддаючи мінімум каторзі – максимум використовуючи для себе. Живучи в Кремлі, він був найближчим до Олекси Слісаренка і завсіди дбав не тільки про себе, а й про нього. Чи дістати картоплі, чи чогось іншого – всі ці справи лежали на В. Левицькому, який нагадував школяра з давніх бурс. У даному разі Слісаренко посідав позицію дяка-пиворіза.

      Мені випали з голови двоє прізвищ – одного аспіранта катедри інституту історії марксизму в Харкові й другого якогось незначного українського поета. Той аспірант-історик походив з Канади, був порядною і свідомою людиною, другий – десь походив з Наддніпрянщини. Раптом того українця з Канади кидають до підвалу під Білим домом. Через деякий час – «слідство і суд». Виявляється, що в якійсь компанії він висловлювався досить гостро проти совєтського режиму, а в тій компанії знайшовся «стукач». Там же був присутній і поет. Зрештою, на «суд» викликали й поета. Той, перелякавшись, ствердив те, що говорили «стукачі».

      За весь час мого перебування на каторзі це був перший випадок свідчень українця проти українців, про це заговорив увесь Кремль. Левицький з цього приводу вимагав щонайменше пустити «поетика» ловити рибу у святому озері.

      Та трохи згодом, коли було багато ув’язнених на подвір’ї Кремля, Левицький якось зустрів того поетика. Він, мов несамовитий, схопив того за петельки і, труснувши переляканого насмерть «свідка», громовим голосом запитав: «Та як же ти смів оббріхувати порядну людину?» Переляканий поет щось промимрив, що він боявся, щоб його не кинули до ізолятора, що він не брехав, а сказав тільки «правду».

      «А, правду?!» – спалахнув Левицький і, з презирством плюнувши бідолашному «свідкові» в обличчя, пішов геть.

      Так жив собі Левицький, читаючи Шамісс, крадучи картоплю, уникаючи роботи.

Петро ГРЕБІННИК

      * Петро Васильович Гребінник народився у 1899 р. в Луганську. Закінчив аспірантуру в Харківському інституті літератури. Працював доцентом, завкафедрою української літератури Краснодарського педінституту. Співавтор низки підручників з української мови та літератури.

      Заарештований 1933 р. як учасник самостійницької контрреволюційної організації «Союз Кубані та України». Засуджений 22 серпня до восьми років виправних таборів. Покарання відбував на Соловках, на будівництві Біломоро-Балтійського каналу. За сфабрикованою справою про фашистську організацію отримав додатковий термін – 10 років (скасований 1939 р.). Подальша доля невідома.

      Колишній аспірант Харківського науково-дослідного інституту Т. Шевченка, а потім доцент української літератури Краснодарського педагогічного інституту, Петро Гребінник, належав до тієї категорії нашої інтелігенції, що з селянською упертістю намагалася гнути свою лінію і без бою не здавати позицій.

      Ще дорогою на Соловки, на так званому СКАЧАТЬ