Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів. Петро Кралюк
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів - Петро Кралюк страница 2

СКАЧАТЬ ані один обрин. І єсть приказка в Русі й до сьогодні: «Погинули вони, як обри», – бо нема їхнього ні племені, ні потомства»7. Оскільки в цьому повідомленні згаданий ромейський (візантійський) імператор Іраклій (роки правління – 610—641), то описувані події варто віднести до першої половини VIІ століття.

      Звісно, не слід беззастережно вірити «Повісті минулих літ». Ця пам’ятка, як вважають дослідники, з’явилася не раніше початку ХІІ ст. Однак у ній зафіксована більш глибока історична пам’ять. Ймовірно, укладачі «Повісті…» користувалися більш давніми записами, що дійшли з Х—ХІ, а, можливо, навіть із

      ІХ століття8.

      Інформація про обрів (або аварів) має, попри легендарність, моменти конкретності. Це не лише згадка про імператора Іраклія, а й повідомлення, що обри приневолили плем’я дулібів. Як про вражаючий елемент поневолення, говориться, ніби обри запрягали у візки дулібських жінок замість коней. Схоже, такі явища мали певне поширення й вони «врізалися» в народну пам’ять дулібів.

      Варто взяти до уваги, що події в народній пам’яті зберігаються близько 100— 150 років. Далі вони, як правило, забуваються. Те, що пам’ять про обрів зберігалася протягом тривалого часу (кілька сотень років), а потім ввійшла до літопису – факт по-своєму унікальний.

      Імператор Іраклій І

      Можна припустити, чому так сталося. Ймовірно, панування обрів справді було важким для дулібів. Пам’ять про це була сильною і яскравою. Вона могла бути зафіксована в фольклорних творах, які зберігалися кілька сотень років. А потім ця фольклорна інформація перейшла до літописів. Також варте уваги те, що дуліби – попередники волинян. Принаймні в «Повісті минулих літ» про них сказано таке: «Дуліби… жили по Бугу, де нині волиняни…»9 А волиняни в «докиївський період» мали вже свої державні утворення, доволі значні міські поселення (наприклад, Зимненське городище10). Арабський географ та історик Абу ль-Хасан Алі аль-Масуді (896—956) навіть вважав, що волиняни (плем’я валінана) колись давно панували над слов’янами11. Звісно, до таких повідомлень варто ставитись обережно, але вони мали під собою певну основу. Археологічні дослідження дають підстави говорити про відносно високий розвиток Волинської землі в епоху раннього Середньовіччя. Тут існували значні поселення, які займали площу близько 10 гектарів і більше12. Принагідно зазначимо, що Київ часів Володимира займав приблизно таку ж площу. У «Баварському географі», пам’ятці, яка відноситься до ІХ ст., вказано, що на теренах Волині, де проживали бужани й велунчани, було понад 300 міст13. Тому тут могла відносно рано з’явитися писемність, яка й зафіксувала «історію з обрами».

      Наведене вище свідчення «Повісті минулих літ» небагато нам дає інформації про обрів-аварів та їхні стосунки зі слов’янським, зокрема праукраїнським, населенням. І все ж є інформація з інших джерел, яка СКАЧАТЬ

<p>7</p>

Літопис руський. – К., 1989. – С. 7.

<p>8</p>

Толочко П. Давньоруські літописи і літописці Х—ХІІІ ст. – К., 2005. – С. 9—110.

<p>9</p>

Літопис руський. – С. 8.

<p>10</p>

Ауліх В. Зимнівське городище – слов’янська пам’ятка VI—VII ст. н. е. в Західній Україні. – К., 1972.

<p>11</p>

Якубович М. Велика Волинь і мусульманський Схід. – Рівне, 2016. – С. 18.

<p>12</p>

Прищепа Б. Погоринські міста в Х—ХІІІ ст. – Рівне, 2016. – С. 41—54.

<p>13</p>

Войтович Л. «Баварський географ»: спроба етнолокалізації населення Центрально-Східної Європи ІХ ст. // Український історичний журнал. – 2009. – № 5. – С. 12—34.