Одіссея. Гомер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і сон, – ніхто-бо з ахеїв не витерпів стільки,

      Скільки зазнав і стерпів Одіссей. Самі-бо нещастя

      Долею стали його, а моєю – весь час безутішна

      Туга, що так його довго нема і не знаємо навіть,

      ¹¹⁰ Вмер чи живий він де-небудь. По ньому, звичайно, сумують

      Батько старенький Лаерт, і розважна його Пенелопа,

      І Телемах, що дома покинув його в сповиточку».

      Так він сказав, і плакать збудив він у сина бажання:

      Сльози на землю закапали з вій, як про батька почув він;

      ¹¹⁵ Щоб приховать їх, підніс до очей обома він руками

      Плащ свій пурпурний. Але Менелай спостеріг це відразу,

      І міркувати почав він у мислях і в серці своєму:

      Виждати, поки той сам про батька в розмові згадає,

      Чи розпитати вперед, щоб про все докладніше дізнатись.

      ¹²⁰ Поки отак міркував він у мислях і в серці своєму,

      З високоверхої спальні пахущої вийшла Єлена,

      Мовби сама Артеміда з’явилася золотострільна;

      З нею ввійшовши, Адреста вигідне підсунула крісло,

      З вовни м’якої внесла килимок їй під ноги Алкіппа,

      ¹²⁵ Срібну шкатулку Філо подала їй, яку тій Алкандра

      Подарувала, дружина Поліба, що жив у Єгипті,

      В Фівах, де в кожному домі скарбів є коштовних багато.

      Подарував Менелаєві й сам він дві срібні купелі,

      Гарні триножники два і золота десять талантів.

      ¹³⁰ Крім того, красні дала і дружина дарунки Єлені:

      Із золотим веретеном округлу із срібла шкатулку

      На коліщатах, з країв облямовану золотом чистим.

      Ставить служниця Філо ту шкатулку своїй господині,

      Повну куделі тонкої, – лежало у ній веретено

      ¹³⁵ В темно-фіалковій шерсті, що пасмами вниз обвисала.

      Сіла у крісло вона, на підніжок поставивши ноги,

      І почала чоловіка розпитувать жінка докладно:

      «Чи не довідався ти, Менелаю, паростку Зевсів,

      Що то за люди, які завітали до нашого дому?

      ¹⁴⁰ Чи помиляюсь, чи правду повім, а підказує серце:

      Ще я нікого, здається, як муж цей, не бачила досі

      Ні із мужчин, ні з жінок, – дивлюся – і дивом дивуюсь! —

      Хто б так на сина скидавсь Одіссея, відважного серцем,

      На Телемаха, що дома покинув його в сповиточку

      ¹⁴⁵ В час той, коли через мене, безстидну, ахеїв загони

      В Трою далеку походом воєнним усі вирушали».

      Відповідаючи, мовив тоді Менелай русокудрий:

      «Думаю й сам я тепер, як і ти, дружино, вважаєш.

      Все-бо точнісінько в нього – і руки ті самі, і ноги,

      ¹⁵⁰ Й погляд очей, і чоло, і волосся таке ж кучеряве.

      От і сьогодні, коли я згадав у розмові з гостями

      Про Одіссея, якої біди він зазнав задля мене,

      В СКАЧАТЬ