Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi. Марія Конопницька
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi - Марія Конопницька страница 22

СКАЧАТЬ зі сну будить,

      Тепер злими голосами

      Вже покличуть чужі люди.

      Білим хлібом, добрим медом

      Годувала, як пташину, —

      Гіркий хліб сирітський буде!

      Нужда, голод ждуть дитину.

      Із тонкого полотенця

      Сорочки були пошиті,

      А тепер їй доведеться

      Пасти гуси у лахмітті!

      Гасне сонце за горами,

      Стали й зорі погасати,

      Мати вмерла у дитинки,

      В сиру землю пішла мати.

      III

      День і ніч Марися плаче,

      Плаче вранці, плаче ввечір…

      Пташки з вирію вернулись,

      Ось і ластівка щебече.

      В небі жайворонки милі

      Вже співають від неділі,

      Буйні трави зеленіють

      На матусиній могилі.

      На матусиній могилі

      Стала дівчинка ридати,

      Вже чужії злії люди

      Виганяють її з хати.

      Ой, прогнали до схід сонця,

      Ой, прогнали опівночі,

      Йди у найми, сиротино,

      Забирайся світ за очі!

      Забирайся світ за очі

      Чужі гуси гнать на росу,

      Нехай дрібен дощик миє,

      Сонце сушить русу косу.

      Хай обвіють буйні вітри,

      Вмиє дощ тебе, небого,

      Йди в широкий світ далекий,

      Бо нема в тебе нікого!

      IV

      Такою була доля сирітки Марисі, що мала волосся – як сонячне проміння, очі – як лісові фіалки, а в серці тугу і жаль.

      – Марисю, сирітко, – каже до неї господиня, в якої вона пасла гуси. – Чому ти не смієшся, як інші?

      А вона:

      – Не можу сміятись, бо у полі вітер зітхає.

      – Марисю, сирітко! Чому не співаєш, як інші?

      А Марися:

      – Не можу співати, бо в гаях берези плачуть.

      – Марисю, сирітко! Чому не радієш, як інші?

      А вона:

      – Не можу радіти, бо сльозами-росами земля вмивається.

      Отака була та Марися.

      Прилетять, бувало, пташки, сядуть на деревце біля неї і співають:

      Сирото-сирітко,

      Золота голівко.

      Очі наче небо —

      Чого тобі треба?

      А Марися гляне сумним поглядом на цих співаків і собі стиха наспівує:

      – Не хочу я срібла,

      Ані того злота,

      Лиш верби я хочу

      Біля свого плоту.

      Тоді пташки знову:

      Сирото-сирітко,

      Золота голівко.

      Чи хлібця, водиці

      Принести напиться?

      Їм відповідає Марися:

      Не хочу я хліба,

      Ні води краплини —

      Тільки мені треба

      Рідної хатини.

      Пташки щебечуть поміж собою, крутять голівками, тріпочуть крильцями, а одна співає:

      Сирото-сирітко,

      Золота голівка,

      Те, що хочеш, прохай,

      Знайдемо то легко!

      А Марися в домотканій сорочині складе худі рученята, простягне СКАЧАТЬ