Полліанна. Елінор Портер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ви не вона? – проказала, затинаючись, геть розгублена дівчинка.

      – Ні, я тільки Ненсі. Я й гадки не мала, що ви маєте мене за неї. Ми… ми нітрохи навіть не подібні.

      Тімоті захихотів, але Ненсі була надто схвильована, щоб відповісти на його насмішкуватий погляд.

      – Але хто ж ви тоді? – поцікавилася Полліанна. – Ви не схожі на даму з «Жіночої допомоги».

      Цього разу Тімоті відверто розреготався.

      – Я Ненсі, прислуга. Я виконую всю домашню роботу, за винятком прання та прасування. За це відповідає місіс Дерджин.

      – А тітонька Поллі насправді є? – стурбовано запитала Полліанна.

      – Щодо цього, можеш закластися на життя, – запевнив її Тімоті.

      Полліанні явно відлягло від серця:

      – Тоді все гаразд!

      Замовкнувши на коротку мить, вона весело повела далі.

      – Знаєте, я рада, що тітонька Поллі не приїхала мене зустрічати. Бо це означає, що наша з нею зустріч іще попереду. А до того у мене тепер є ви.

      Ненсі зашарілася.

      – Я б сказав, ти отримала комплімент, – насмішкувато підморгнув їй Тімоті. – Не хочеш подякувати юній леді?

      – Я… я думаю… про міс Поллі, – невпевнено проказала Ненсі.

      Полліанна вдоволено зітхнула.

      – Я теж. Мені так цікаво, яка вона. Ви ж знаєте, вона моя єдина тітка і я тривалий час не підозрювала про її існування. Потім тато мені розповів про неї. Він казав, вона мешкає у чудовому великому будинку, високо на пагорбі.

      – Атож. Будинок уже видно, отам, просто, – підтвердила Ненсі. – Отой білий, великий, з зеленими ставнями.

      – Ох, який гарний! А скільки дерев і трави навколо! Я в житті не бачила одразу стільки зелені. Ненсі, а моя тітка Поллі багата?

      – Так, міс.

      – Як славно! Либонь приємно мати багато грошей. Я ніколи не зустрічала багатих людей. Хіба що Вайтів – бо вони таки заможні. У них килими у кожній кімнаті, і вони щонеділі ласують морозивом. А тітонька Поллі теж влаштовує недільні морозива?

      Ненсі заперечно похитала головою. Губи їй скривилися і вони з Тімоті обмінялися поглядами.

      – Ні, міс. Ваша тітка навряд чи любить морозиво, інакше б я, часом, бачила його у неї на столі.

      У Полліанни витяглося обличчя:

      – Ні, не любить? Як прикро! Не розумію, як можна не любити морозива. Втім… може, воно й на краще, бо я тепер не боятимуся, що розболиться живіт, як того разу, коли я об’їлася морозивом у місіс Вайт. Та може у тітки Поллі є килими?

      – Так, килими у неї є.

      – У кожній кімнаті?

      – Майже що у кожній, – відповіла Ненсі й раптом насупилася, пригадавши «кімнатку на горищі» з голими стінами і голою підлогою, де не було жодного килима.

      – Ох, яка я щаслива, – захоплено вигукнула Полліанна. – Обожнюю килими. У нас їх ніколи не бувало СКАЧАТЬ