Вбивство на вулиці Морг = The murders in the rue Morgue. Едгар Аллан По

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дріт; і враз труп квапливими, але зовсім не конвульсивними рухами встав зі стола, вийшов насеред кімнати, озирнувся круг себе тривожним поглядом – і заговорив.

      Слова були незрозумілі, але виразні, членоподільні. Докінчивши мову, він важко впав додолу.

      Якусь хвилину всі були паралізовані жахом, але критична ситуація швидко вернула їх до тями. Видно було, що містер Степлтон живий, хоч і непритомний. З допомогою ефіру його очутили, потім швидко підлікували й вернули в товариство друзів, – щоправда, не відкриваючи їм історії його воскресіння, поки не стало ясно, що можна не боятись нової катастрофи. Можна уявити собі їхній подив, їхнє сторопіння.

      Але найдивовижніше в усій цій пригоді те, що розповів сам містер Степлтон. Він заявив, що не втрачав цілком притомності ні на хвилину, а, хоча туманно й плутано, усвідомлював усе, що діялося з ним від тієї миті, коли лікарі оголосили його померлим, аж до тієї, коли він, зомлівши, впав посеред операційного покою. «Я живий», – такі були ті незрозумілі слова, що він розпачливо силкувався вимовити, коли побачив, що його збираються розтинати.

      Неважко було б навести ще чимало таких історій, але я кінчаю з цим, бо вже нема потреби доводити той факт, що інколи людей ховають передчасно. Коли подумати, як рідко, через саму природу таких випадків, ми дізнаємося про них, доведеться визнати, що вони нерідко стаються без нашого відома. І справді, навряд чи коли, розкопуючи старе кладовище, не натрапляли на жоден кістяк, який лежав би в позі, що збуджувала найжахливіші підозри.

      Підозри справді жахливі – але наскільки жахливіша доля! Можна без вагання твердити, що нема жодної події, так страхітливо здатної навіювати уявлення про найтяжчі з можливих тілесні й душевні муки, як похорон живцем. Нестерпно згнічені груди… задушливий запах вогкої землі… смертне вбрання, прилипле до тіла… щільні обійми тісної домовини… чорнота абсолютної ночі… приголомшлива тиша морського штилю… невидима, але відчутна присутність Хробака-Здобичника… всі ці речі, разом з думками про повітря й зелену траву нагорі, споминами про любих друзів, що прилетіли б, мов на крилах, рятувати нас, якби відали про нашу долю, та свідомістю того, що вони ніколи про неї не довідаються, що наш безнадійний пай такий самий, як у справді померлих, – усі ці думки, кажу, вливають у наше серце, ще трепетне, такий безмір гнітючого, нестерпного жаху, що перед ним мусить відступити найсміливіша фантазія. Ми не знаємо нічого. Ми не знаємо на світі гірших смертних мук; ми не уявляємо нічого страхітливішого і в найглибших колах Пекла. Таким чином, усі оповідання на цю тему мають глибокий інтерес; проте цей інтерес, завдяки священному жахові, властивому цій темі, дуже слушним і своєрідним чином залежить від нашої думки про те, чи розповідь правдива. Те, що я маю розповісти далі, відоме мені безпосередньо з особистого досвіду.

      Кілька років я страждав від нападів якогось дивного розладу, що його лікарі умовились називати каталепсією – за браком точнішої СКАЧАТЬ