Скандал у Богемії. Артур Конан Дойл

Чтение книги онлайн.

      – Еге ж, сер. Таким він був завжди. В усьому парку немає жодного дерева, яке б не облазив наш хлопчик. Ніщо не могло налякати його. Авжеж, – зі сльозами в голосі додав Ральф, – він був незвичайною дитиною, і… незвичайною людиною.

      При цих словах я схопився з місця.

      – Стривайте, Ральфе, ви сказали слово «був», так ніби Ґодфрі вже немає серед живих! Що це означає? Негайно кажіть, заради бога!

      Я міцно схопив старого за плече. Він намагався звільнитися, та не зміг.

      – Не знаю, що ви маєте на увазі, сер, – пробурмотів він, – я не маю права втручатися не в свої справи. Краще запитайте в господаря.

      – На одне запитання ви все ж мені відповісте, Ральфе. Інакше не випущу вас із цієї кімнати. То Ґодфрі живий чи мертвий?

      Я пильно дивився на Ральфа. Обличчя старого скривилося, немов від сильного болю. Очі наповнилися сльозами. Міцно стиснуті губи не могли вимовити ні звуку. Нарешті він прошепотів:

      – Краще б він помер.

      Розгубившись від несподіванки, я відпустив його плече. Слуга скористався цим і вислизнув із кімнати.

      Можете уявити собі, містере Голмс, які смутні почуття пробудили в мені слова старого. «Що ж міг зробити Ґодфрі такого, щоб любий слуга волів би бачити його мертвим? – гарячково роздумував я. – Невже його втягнули в злочин, настільки серйозний, що він зачіпає честь сім’ї, а суворий глава родини сховав його від усього світу, щоб скандал не отримав розголосу? Ґодфрі завжди був відчайдухом. Водночас він легко піддавався сторонньому впливу. Мабуть, потрапив до рук якихось негідників, котрі скористалися його довірливістю та щирістю. У такому випадку, – думав я, – мій обов’язок бути з Ґодфрі в цей важкий для нього час».

      З такими думками я випадково підняв голову, і… кого, містере Голмс, я побачив в саду біля мого вікна, як гадаєте? Його ж, Ґодфрі Емсворда!

      У цьому місці мій відвідувач так розхвилювався, що не міг відразу продовжити свою розповідь.

      – Я вас слухаю дуже уважно, містере Додд, – сказав я. – Ваша історія стає все цікавішою.

      – Обличчя Ґодфрі було притиснуте до шибки, – продовжував мій гість. – Я не зовсім щільно затулив вікно фіранкою й чітко бачив усю фігуру Ґодфрі. Але мою увагу привернуло саме його обличчя. Воно було бліде, як смерть, такої білизни я ніколи не бачив у живих людей. Мабуть, так виглядають привиди. Маю сказати, що Ґодфрі справив на мене жахливе враження, і не лише через неприродну білизну обличчя, що примарно відсвічувало в темряві ночі. На якусь секунду його очі зустрілися з моїми. Його погляд, жалюгідний і сповнений провини, вразив мене. Це було настільки несхоже на звичайний для мого приятеля вираз мужності та веселої безтурботності, що я аж здригнувся від жаху. Помітивши, що я витріщився на нього, він одразу ж відсахнувся від вікна й зник у темряві.

      Але я недарма прослужив рік чи навіть два, це навчило мене діяти блискавично та зберігати спокій. Не встиг Ґодфрі зникнути, як я підбіг СКАЧАТЬ