Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki. Тадеуш Доленга-Мостович

Чтение книги онлайн.

      – Ви, дядечку, думаєте, що через детективне бюро ми дізнаємося про цю жінку щось таке, що її компрометувало б?

      – Так, – потвердив він. – А якщо не компрометувало, то, в усякому разі, дало б нам змогу в свою чергу загнати її на слизьке. Треба мати на увазі той факт, що ми не знаємо, на якій стадії переговорів з нею перебуває Яцек і як розвиваються їхні стосунки. Він, напевне, обмежився умовляннями, що зовсім не вплинули на неї.

      – Я теж такої думки.

      – Отож-бо й воно. Цілком зрозуміло, що за таких умов його становище майже безнадійне. А от якби ти змогла дати йому в руки якісь засоби боротьби, то хто зна, чи не набере ця справа зовсім іншого забарвлення. Це одне. Другий напрямок наших дій не менш складний. А саме: я постараюсь особисто познайомитися з цією пані.

      – Навіщо? Щоб поговорити з нею?

      – О, аж ніяк. Щоб пізнати її. Кожна людина має якісь вразливі місця, а жінка – особливо. Кожна людина може чимось себе виказати, а жінка – тим паче. Кожна людина піддається настроєві, а жінка – занадто. От я й ставлю собі за мету скористатися з усього цього.

      Потім дядько видобув з кишені аркушик паперу, де вже мав записані кілька адрес розшукових контор у Брюсселі. Трохи порадившись між собою, ми вибрали одну з них, що викликала найбільшу довіру. Дядько взявся сам написати до цієї контори.

      На прощання я застерегла його:

      – Не забувайте, що та жінка, напевне, знає моє дівоче прізвище. Або принаймні їй не важко буде його дізнатися. Отже, вам не можна відрекомендуватися їй як Нєментовський, бо це одразу збудить у неї підозру.

      Він іронічно всміхнувся і заспокоїв мене:

      – Не бійся. Якби я всім жінкам відрекомендовувався під своїм прізвищем, то давно вже мусив би заснувати гарем.

      «Який жаль, – подумала я про себе, – що я не знала його, коли він був молодий. Вісім років тому він був для мене втіленням завойовника жіночих сердець. Усі мої подруги, які його знали, думали про нього так само. Писали йому листи, намагалися дістати його фотографії і вистоювали під його віллою. На жаль, для бідолашної Лільки це скінчилося вельми сумно. Цікаво, чи знає про це її чоловік. Я чула, що вони дуже кохають одне одного. Треба буде колись їй написати».

      Повернувшись додому, я була приголомшена несподіванкою. Ледве я відчинила надвірні двері, як до передпокою вибігла тітка Магдалена і, спопеляючи мене поглядом, пошепки сказала:

      – Тут хтось на тебе чекає. Знову прийшов посередник з приводу ділянки.

      Я заніміла з подиву. То аж ніяк не міг бути дядько. Адже я щойно залишила його в кондитерській.

      – Щось він дивно змінився, – просичала тітка. – Зовсім не такий з виду, як був минулого разу.

      Промовивши це, вона пирхнула, вийшла до їдальні і злегка грюкнула за собою дверима.

      Я зайшла до вітальні. Біля дзеркала, на краєчку крісла сидів маленький череватий добродій з червоними щічками і схожим на картоплину носом. Він почав велемовно розводитися про ділянку на Жолібожі, про курсові ціни СКАЧАТЬ