Камiнна душа (збірник). Гнат Хоткевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ такий, що ні та, ні друга сторона не бувають вдоволені й відходять ще більшими ворогами.

      А останніми днями Арон і зовсім уже згубив голову під натиском своїх обов’язків. Люди мов ошаліли. Серед них почала ширитися злочинним якимсь розумом вигадана звістка, що Моїсей давно вмер, пропав там на горі, а значить, увесь сонм, тисячі людей, жінок, дітей, зосталися тут, серед пустині, не маючи дороги вперед, забувши дорогу назад. І от тепер тільки всім ясно стало, що за безумство був їх похід і що за сила була Моїсей. Та це ж він, один він вів усі ті тисячі в безвісній, жадній пустині, уміючи видобути воду, уміючи знайти шлях. Ніхто не питався його, чи ж він знає дорогу до тої невідомої Обітованої Землі, чи також іде навмання, куди трапить. Нікому навіть у голову не приходило спитати себе: а по яких же признаках пізнає Ізраїль землю обіцяну? От прийдуть кудись, Моїсей скаже: «Так! Сюди я вас вів, бо, власне, цю землю обіцяв вам Господь». І то має так бути? І він не зблудив і не завів зовсім до якого іншого краю?

      Словом – не було сумнівів. На міцній горі, на грудях Моїсейових, побудувався спокій народу, і тривога спала. Але от тепер, як захиталася підвалина, як… як, може, щезла навіть вона з лиця землі, – всі ті сумніви виринули. І виринули одразу, цілою масою, – і спокій пропав. Тисячі питань заворушили мозок Ізраїля, непевність звила гніздо в грудях його й вивела пташат, ім’я котрим – страх. І ці почварні нічні птиці розлетілися сонмом, прилетіли до кожної кущі, збентежили спокій домашнього вогню. Шум крил їх наповняв увесь простір табору Ізраїлевого й мішався з гомоном стривожених, очманілих людей.

      – А ти гадаєш, Моїсей – хто? Може, ти думаєш, що в жилах його не тече кров і що тіло його не боїться віспи?

      – Правда, правда! Він такий же чоловік, як і всі ми, і так само може вмерти кожної хвилини.

      – А може, вже й умер, – завше додавав хтось невідомий і замовкав. Довго шукали всі очима, хто це сказав, але ніколи не могли знайти, бо це говорила кожна душа сама собі. І від слів того невидимого завше ставало страшно, хоч він, власне, нічого нового не сказав. А раз попавши на стежку жахів, люди вже боялися навіть звернути з неї й починали собі намальовувати всякі найнеможливіші пригоди, що могли зустрінути Моїсея там, на горі. Хтось невдало й незграбно пробував боронити:

      – Того не може бути… Бо коли він з самим Богом міг говорити…

      – То тим гірше! Власне, тим гірше! – викрикував хтось інший, мов навіть зрадівши.

      – Аякже! От я тобі скажу, що знав я у Єгипті одного чужоземця, котрий умів говорити з львами пустині. І ніколи їх не боявся, ходив на місце їх їжі, котру видирав їм навіть з рота, спав з ними в їх логовах. Але що ж? Однаково кінчилося на тім, що леви розірвали його. Бо з усіх слів, які він знав, він забув одне, маленьке…

      – Так, так… Хто все лазить на високе дерево, мусить колись упасти з нього, як від старості чи перевтоми ослабнуть руки.

      Сонце заходило криваво, – і це яскраве СКАЧАТЬ