Камiнна душа (збірник). Гнат Хоткевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ робота: ткали, пряли, шили, різали, рубали, кували, різьбили… Такого ще не бачив Ізраїль. Він бачив будівлю великих пірамід Єгипту, бо сам їх будував, бачив будівлю несходимих храмів єгипетських, бо сам на своїй спині возив і камінь, і мармур, і пісок. Бачив він і тисячу-тисяч робітників, бачив, як підіймається вгору ліс рук людських, як мурашками повзають людські тіла по громадах пам’ятників. І бачив, як гнеться дерево і як гнеться спина чоловіка, коли йому тяжко, чув, як машина кричить і стогне, протестуючи, а чоловік… ще мовчазніший стає, хіба лише непрошена сльоза збіжить разом з краплею поту по щоці та затремтить тіло від єгипетського скорпіона. І над тьмою працюючих рабів завжди висіло мовчання, важке – як грозова хмара, оте страшне рабське мовчання. Не було чутно жартів молоді й сміху дівчат, не чулось радісного поклику при кінці роботи, бо не було їй і кінця, – вона була безконечна, ця робота рабів. І ніхто не збігав по дошках скорим охочим кроком, ніхто не випереджав товариша; а коли хто й біг, то це, певно, було двоє: юдей та єгиптянин-наглядач з скорпіоном у руці… І казали старі юдеї: важкий камінь пірамід, але ще важча – робота рабства.

      А тепер? Мов не ті люди! Всі очі радіють, всі уста сміються. Співають молоді жінки й дівчата, змиваючи багряниці, але в слова побожного гімну вливається сонце дня, молодість, – і тужливий плач, зложений в рік тяжкої неволі, стає гімном свободи й життя. Молоді хлопці копають ями, носять землю, пісок, стругають дерево, палять вогні, – і сухий хмиз палав на двох вогнях, а хлопці ще та ще підносять великі купи, а уста їх не закриваються, а очі не перестають шукати дівочих очей.

      Приходили старі, поважні люди і з ласкавою усмішкою приглядалися до роботи молодих. Хіба іноді хто з робленою суворістю крикне:

      – А то що? Хіба так роблять? Ех ви!.. Не так ми робили колись! Ану, дай лишень лопату, нехай я покажу тобі, як я робив тоді, коли мав таку бороду, як у тебе.

      І, жартуючи, віддавав юнак лопату старому, а той, мов справді чуючи в собі поворот давніх сил та завзятості, рив і копав, як вісімнадцятилітній, усе приговорюючи: «От як у нас робили! От як ми робили… От як!..» А молодь сміялася довкола, закликала старого до спочивку; от уже хтось підкотив камінь, хтось лагідним рухом бере лопату з рук, – і старий, справді втомившися, сідає.

      – Ех-хе! Не ті літа! – говорить він і сміється, і довкола всі сміються.

      І сонце сміється, дивлячись на те з неба, і вітає дитячу радість Ізраїля й запал його.

      Так було довкола кущі роботи, а в ній самій… в ній відбувалося священне таїнство найважливішої роботи, – і в тім таїнстві брав участь Авірон. О, чом же, чом не перестало його серце битися вчора, – там, на пустині, в час молитви? Чом не засипали йому піски очей, бо він не бачив би того, що бачить тепер?

      Суворий чоловік був Веселіїл, головний майстер, призначений самим Богом і поблагословлений Моїсеєм. Він дуже добре знав своє ремество й таїни його, і тому, що він так багато знав дрібних речей, мозок його вже не обхоплював цілей. Господь ніколи не говорив до його душі, і в своїй роботі Веселіїл завжди бачив тільки роботу, – СКАЧАТЬ