Мацюсеві пригоди. Януш Корчак

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ повинен був виконувати наказ. Він пішов у розвідку, бо його послали. Вважаю, що його місце в таборі військовополонених.

      Генералові сподобалась промова адвоката, бо йому шкода було хлопчика. Але він нічого не сказав. Військовий не повинен показувати, що співчуває комусь, а тим більше ворожому солдатові. Генерал лише схилився над книжкою, де було записано всі військові закони, й шукав, що там сказано про військових шпигунів.

      – Ага, ось воно, – сказав він нарешті. – Шпигунів цивільних, які зраджують за гроші, слід одразу вішати. Шпигунів військових можна негайно розстріляти або, якщо вимагає адвокат, з розстрілом можна зачекати, а всі матеріали негайно надіслати до верховного суду.

      – Отже, я вимагаю, – мовив адвокат, – щоб справу було передано до верховного суду.

      – Добре, – погодився генерал і всі судді.

      І Мацюся знову відвели до в’язниці. Це була звичайнісінька сільська хата. [Бо на фронті, поблизу поля бою, немає кам’яних споруд з ґратами на вікнах. З таких «зручностей» тішаться великі міста, але не військо на фронті. Отож і відпровадили Мацюся до звичайної хатини; тільки що] попід вікнами і перед дверима стояло по два солдати з револьверами та карабінами напоготові. Проте Мацюсь не втратив надії: «Мали мене повісити, та не повісили. Може, якось і від кулі врятуюсь. Адже стільки їх біля мене дзижчало».

      З апетитом з’їв Мацюсь вечерю, досить-таки смачну, бо приречених на смерть годують добре: такий уже закон. А Мацюсь вважався приреченим на смерть. Згодом сів він біля вікна й задивився на небо, де шугали літаки: «Наші це чи ворожі?» – подумав Мацюсь. Аж раптом як гуркнуть одразу три бомби – і всі поблизу Мацюсевої в’язниці.

      Що було потім, Мацюсь не пам’ятає. Бо знову сипонув град бомб. Одна влучила в хату – аж земля задвигтіла. Якийсь стогін, крики, хурчання. Хтось підхопив Мацюся, але голова хлопчини впала на груди. Опісля щось нестерпно деренчало, а коли, нарешті, Мацюсь опритомнів, то побачив, що лежить на широкому ліжку в якійсь гарно вмебльованій кімнаті.

      Розділ тринадцятий

      – Як почуваєте себе, ваша королівська величність? – віддаючи честь, запитав Мацюся той самий старий генерал, який взимку приколов йому на груди медаль за висадження в повітря порохових складів.

      – Я Томек Палюх, Вирвидуб, звичайний солдат, пане генерал, – вигукнув Мацюсь і схопився з ліжка.

      – Авжеж! – засміявся генерал. – Зараз переконаємося. Гей, там, покликати сюди Фелека!

      Увійшов Фелек у мундирі льотчика.

      – Скажи, Фелеку, хто це?

      – Це його королівська величність, король Мацюсь Перший.

      Мацюсь не міг далі опиратися. Та й взагалі тепер це було непотрібно. Навпаки, військова обстановка вимагала, щоб голосно на все військо, на всю країну заволати, що король Мацюсь живий і перебуває на фронті.

      – Ваша королівська величність уже може брати участь в розмовах?

      – Можу, – відповів Мацюсь.

      І генерал розказав, як замість Мацюся зробили СКАЧАТЬ