Мацюсеві пригоди. Януш Корчак

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ почав учитися свистіти. Він був обережний, боявся зрадити себе. Якщо вимагати, щоб Фелека впустили в сад, то зразу ж почнуться наради: а нащо, а звідки Мацюсь знає, як його звуть, а де вони познайомилися? А що буде, коли міністри про все випитають і, зрештою, не дозволять? Син взводного. Хоч би поручика! Синові офіцера, може, й дозволили б, а тут, мабуть, не згодяться. «Треба ще зачекати, – вирішив Мацюсь. – А тим часом навчуся свистіти».

      Не так-то вже й легко навчитися свистіти, коли нема нікого, хто б міг показати, як це робиться. Але в Мацюся була сильна воля, і він навчився. І свиснув. Свиснув тільки так, на пробу, щоб переконатися, чи вміє. Та як же він здивувався, коли за хвилину перед ним став – витягнутий, мов струна, – Фелек, власною персоною.

      – Як ти сюди потрапив?

      – Переліз через ґрати.

      У королівському саду росли густі кущі малини. В них і заховався король Мацюсь зі своїм приятелем, щоб порадитися, як їм бути далі.

      Розділ четвертий

      – Слухай, Фелеку, я дуже нещасливий король. Відтоді, як навчився писати, я підписую всі папери. Вважається, що правлю цілою державою, а насправді я роблю те, що мені наказують. А наказують мені робити найнудніші речі й забороняють усе приємне.

      – А хто ж вашій величності забороняє й наказує?

      – Міністри, – відповів Мацюсь. – Коли був живий тато, я робив те, що наказував він.

      – Звісно, тоді ти був королівською високістю, престолонаступником, а тато твій був королівською величністю – королем, але тепер…

      – Тепер у стократ гірше. Цих міністрів ціла купа.

      – Військові чи цивільні?

      – Лише один військовий – то військовий міністр.

      – А інші цивільні?

      – Я не знаю, що таке цивільні.

      – Цивільні – це такі, що не носять мундирів і шабель.

      – Ну, так, цивільні.

      Фелек кинув у рот повну пригорщу малини й глибоко замислився. Після того нерішуче й спроквола запитав:

      – У королівському саду є вишні?

      Мацюся здивувало таке запитання, але, відчуваючи до Фелека велике довір’я, він сказав, що є й вишні, й груші, і обіцяв крізь ґрати передавати їх Фелекові, скільки той забажає.

      – Отже, часто бачитися нам не випадає, бо нас можуть вистежити. Вдаватимемо, що ми незнайомі. Будемо листуватися. Листи кластимемо на огорожі (поруч з листом можуть лежати вишні). Коли цю таємну кореспонденцію буде покладено, ваша королівська величність свисне, і я все заберу.

      – А коли в тебе буде готова відповідь, ти свиснеш, – зрадів Мацюсь.

      – Королю не свистять, – рішуче відказав Фелек, – я мушу подати сигнал інакше – стану віддалік і куватиму зозулею.

      – Гаразд, – згодився Мацюсь. – А коли ти знову прийдеш?

      Фелек довго щось обмірковував і нарешті відповів:

      – Я не можу приходити сюди без дозволу. Мій батько взводний, і в нього дуже добрий зір. Батько не дозволив СКАЧАТЬ