Черлене вино. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

      – Державець Олеського замку боярин Івашко Преслужич-Рогатинський проситься до тебе, князю.

      – Клич… Клич! Саме до речі…

      До хоромів увійшов високий лицар з посивілою бородою і, поклонившись, мовив:

      – Руські бояри просять тебе, Свидриґайле, у свій стан. Князь, кремезний і присадкуватий, підійшов до гостя і довго стояв мовчки, придивляючись, – наче зважував, чи варто ділитися з цим мужем своїми замислами. Боярин теж мовчки ждав. Густе волосся, пов’язане чорною стрічкою, спадало на плечі, губи заціплені, погляд пильно пантрував князя.

      – Б’є наш час, Івашку, – врешті вимовив Свидриґайло, заповзята рішучість блиснула в очах князя, і злагіднів погляд боярина. – Чуєш, б’є наш час… Це добре, що ти прийшов, олеський старосто. Я тебе ще не зрів ув очі, а ти моя головна опора на півдні – на Кам’янець мало маю надії. Кажеш, просять мене руські бояри у свій стан? Скажи, що йду. А ввечері ви всі прийдете до мене на бенкет… Але як це так, що я досі тебе не бачив, Преслужичу?

      – Спасибі, що хоч ім’я моє запам’ятав…

      Понурився боярин Івашко: близько тримає біля себе Свидриґайло князів Василя Острозького, сина Федора, що то ратоборствує нині серед гуситів, і Олександра Носа, та визволяли Свидриґайла з крем’янецької тюрми не тільки вони. Як нині пам’ятає Івашко… У великий четвер 1418 року зібралися князі Василь та Олександр у Рогатині, у дворі Преслужича, і таку кознь задумали: «Свидриґайло за нами стояв, то ми визволимо його і князем своїм поставимо». І послали в Крем’янець двох чоловік, змовившись із ними: «Предайтеся служити воєводі крем’янецькому. Єгда же ми прийдемо ко граду, ви возвод отогніть і міст положіть». І ті приїхали, довірилися воєводі, а в понеділок Великодній Василь, Олександр та Івашко прибули до Крем’янця із загоном у п’ятсот чоловік, пройшли по спущеному мосту і серед темної ночі перебили крем’янецьку залогу…

      – Ніч була, коли ми тебе визволяли з крем’янецького острогу, – сказав по хвилині Івашко. – Василь Острозький та Олександр Ніс помчали тоді з тобою до Констанци, я ж повернувся у Рогатин. Ти не забув того, княже, що врятували ми тебе?

      – He забув, – спохмурнів Свидриґайло, і це не пройшло повз уваги Івашка Преслужича. – Скільки маєш війська в Олеську?

      – Тисяча. На полі – тисяча. А в замку вона трьох вартує. Неприступний мій замок.

      – Як довго витримаєш облогу?

      – Півроку. Але чому ти спохмурнів, князю?

      Відповіді не було, і серед цієї мовчанки раптом тривога пройняла боярина. Півроку… Тисячі королівських рицарів на заолеських полях – від Підлисся до Пліснеська – з таранами, облоговими баштами, кінні й піші, в залізі і з вогнем, а замок посередині – між порослими лісом болотами і хребтом Вороняцьких гір. Півроку на червоному полі… А якщо більше?

      – Чому ти спохмурнів, князю? – перепитав Івашко Преслужич.

      – Думаю…

      Та враз забігали СКАЧАТЬ