Черлене вино. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

      Свидриґайло дізнається про це пізніше. А тепер він підвівся з дубового стільчика, одягнувся у кубрак і попрямував до світлиці. Дверник доповів: прибули русинські бояри.

      У світлиці дубовий незастелений стіл прогинався під вагою дзбанків з винами, полумисків з м’ясивом і підливами, пахло шафраном і гвоздикою, тертим хроном і цибулею.

      Князі й бояри – у передсінні їх роздягнули з шуб і шапок слуги – стояли у легкому поклоні. Свидриґайло відсунув з грюкотом стілець, що стояв йому на заваді, швидким кроком підійшов до гостей і теж кивнув головою, якусь мить стояв, приглядаючись до облич своїх сподвижників, ніби оцінюючи здольність кожного.

      Слуги в темно-фіолетових каптанах, підперезаних жовтими поясами, збилися гуртом, готові стати за спинами вельмож, як тільки ті сядуть за стіл; Свидриґайло махнув до них рукою, щоб вийшли в сіни, а одвірному наказав стати за дверима.

      – До столу, панове! – запросив гостей і сам сів на чільному місці.

      Туровський князь Олександр Ніс, товстий, тісно обтягнутий атласним жупаном, і вдвічі молодший за нього князь Василь Острозький, прозваний Красним, сіли праворуч, як найближчі приятелі Свидриґайла, – обидва вони супроводжували його колись з Крем’янця до Констанци; по другий кінець столу, навпроти господаря, примостився старий боярин Михайло Юрша, державець Луцького замку; ліворуч посідали князь Семен Гольшанський – у кірасі й налікотниках, наче прийшов на поле бою, а не на бенкет, і староста Олеського замку Івашко ПреслужичРогатинський.

      Свидриґайло ще раз обвів поглядом гостей і зупинився на пещеному безбородому обличчі князя Гольшанського, з роду Ґедиміновичів, наче вагався починати розмову в його присутності.

      Гольшанський відчув вагання Свидриґайла і, відсунувши убік високий кухоль, наче той заважав йому бачити князя, сказав:

      – Стародубський князь Жиґмонт Кейстутович, брат Вітовта, з причини хворості не прибув до Луцька, я тільки що звідти. Але він обіцяє тобі підтримку, княже.

      – А ти, шваґре Вітовта і стрию королеви Соньки, – Свидриґайло свердлив Гольшанського захмеленими очима, – з ким ти будеш?

      – Я – з Жиґмонтом, – відказав твердо князь Семен.

      – А коли Жиґмонт піде з Яґайлом? – прискіпувався Свидриґайло.

      – Не піде Жиґмонт з польським королем. Він з Литвою буде.

      – В’єш вужівочку, князю… А Литва ж то – під ким сьогодні? – Свидриґайло різко повернув голову до Олександра Носа й Василя Острозького. – Що ви скажете, братове?

      – Ратники наші готові, – підвівся князь Острозький, поправляючи пояс на гаптованій золотом китайчатій свиті. – На перший поклик готові.

СКАЧАТЬ