Ґолем. Ґустав Майрінк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зазирнув – тоді – всередину чужого капелюха і… так-так, побачив виписане на білому фетрі золотими паперовими літерами ім’я:

АТАНАСІУС ПЕРНАТ

      Я боявся, капелюх наганяв на мене жах – не знаю, чому. Я швидко малюю в уяві гострий, солодкаво усміхнений профіль рудої Розіни – так мені вдається ухилитися від стріли, яка відразу губиться десь у пітьмі.

      Так, обличчя Розіни! Воно має більшу силу, аніж глухий голос, що варнякає мені до вуха. І тепер, знову заховавшись у своїй комірчині на Півнячій вулиці, я можу бути цілком спокійний.

      І

      Якщо моє чуття, ніби хтось, дотримуючись дистанції, піднімається услід за мною сходами з наміром зайти до мене, не підвело, то тепер він має стояти десь на останній сходинці.

      Ось він завертає за кут, де мешкає архіваріус Шемай Гіллель, переступає з вичовганих кам’яних плит на викладений червоною цеглою сходовий майданчик горішнього поверху. Навпомацки простує повз стіну і тепер, саме тепер, мав би напружено приглядатися у темряві до таблички на дверях, відчитуючи моє ім’я.

      Я стою посеред кімнати, дивлюся на двері.

      Ось двері відчиняються, він заходить.

      Не знімаючи капелюха й не вітаючись, він ступає кілька кроків до мене.

      Я відчув: так він поводиться, коли вдома. Мені видалося цілком природним, що він поводиться саме так, а не інакше.

      Він запхав руку до кишені й вийняв книжку.

      Потім довго гортав її.

      Книжка мала металеву палітурку, а заглиблення у формі розеток та печаток були заповнені фарбою і маленькими камінцями.

      Нарешті знайшов те місце, яке шукав, тицьнув мені пальцем.

      Розділ називався «Іббур»1. «Запліднення душі» – розшифрував я.

      Велика, виведена золотом і червоною фарбою перша літера «І» займала майже половину всієї сторінки – я мимоволі перебіг її очима – і була на краях пошкоджена.

      Я мав це виправити.

      Літера не наклеєна на пергамент, як це досі траплялося мені в старих книгах; більше скидалося на те, що вона складалася з двох тонких золотих пластинок, спаяних між собою посередині, а кінцями закріплених на краях пергаменту.

      Отже, на місці літери мала бути вирізана в аркуші дірка.

      Якщо я маю рацію, то побачу «І» на звороті у дзеркальному відображенні.

      Я перегорнув сторінку – мій здогад справдився.

      Мимохіть я прочитав ще й цю сторінку та наступну.

      Захопившись, читав і читав.

      Книга промовляла до мене, як промовляє сон, тільки ясніше й виразніше. Торкалася мого серця, як запитання.

      Слова струменіли з невидимих уст, оживали, підступали до мене. Вони кружляли вихором переді мною, наче строкато вдягнені рабині, западалися потім під землю або ж розсотувалися, мов туман, у повітрі, звільняючи місце наступним. Кожна якусь мить сподівалася, що я оберу її, а від інших відмовлюся.

      Деякі ступали спроквола, повагом, СКАЧАТЬ