Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник). Василь Земляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ як маки цвітуть. Ні, ні, це клятий Лук’ян щось перейняв від штундів – шаленіли набожні тітусі, проклинаючи всіх богів, окрім Ісуса – єдиного пана і бога, і шкодуючи, що у Вавилоні нема своєї парафії, щоб на грішників наблагати прокляття перед вівтарем.

      Стільки підступних запитань, недоброзичливих поглядів обрушилось на Данька та Лук’яна, що брати не добули свята і, не звідавши як слід храмового хмелю, примчали додому, щоб спекатися Даринки. Умовились вибачитися перед нею і спровадити назавше, щоб зразу ж і припинити всілякі пересуди. Але досить було їм відчинити двері й ступити до хати, як одразу спало з них оте навіття Вавилона.

      У хаті немов посвітлішало, всі темні закутки зникли, долівка була потинькована і скидана в’яленим зіллям, яке Даринка знайшла в клуні, не стало павутиння, з образів і портретів знято пилюку, а сама винуватиця цього обновлення мила в ночвах косу, запахавши хату любистком. Брати перезирнулись і не посміли сказати їй ані слова. Потім довго стояла перед пожовклим від часу дзеркалом-осколком, вмурованим в стіну, й розчісувала м’яку косу з дивними прозолотками, які викарбувало на її голові чередницьке літо.

      Неспокійна ніч настала для всіх, коли в куточку замовк цвіркун, зачувши тривожне людське дихання. Данько, як завжди, постелив собі на землі, для того внісши з клуні великого холодного околота, Лук’ян простелив для себе полотняне ряденце на протопленій лежанці, а Даринку, як і було умовлено напередодні, впрохали зайняти ліжко, переклавши на скриню цілу гору подушок, не бездоганно білих, занадто великих і тому зовсім не придатних під голову – кожна подушка годилася б хіба що для левеня[10], тому всі й користувалися маленькими ясиками, заношеними, але дуже зручними для голови. Після сутички, яка сталася вранці, ніхто з братів не посмів роздягатися до білизни при світлі. Даринка ж навіть після того, як Лук’ян підійшов до каганця й погасив його, не стала роздягатись – у неї не було доброї сорочки, тихо прилягла на постіль у верхньому одязі, котрим прикривала свою ветху кошулю. І тут Лук’ян згадав, що в скрині залишилося чимало білизни, яка, напевне, прийдеться на Даринку. Мати дбала про білизну, тож не стлівати добру задарма в скрині. Він вичекав, доки Даринка заснула, тоді тихенько зліз із лежанки до брата, аби порадитись із ним, бо той міг бути і проти цього.

      – То що – з богом чи як? – запитав пошепки Данько, як тільки Лук’ян приліг біля нього на околоті.

      – Ну, чим вона нам, Даньку, заважає?

      – А людям? – буркнув Данько.

      Ще довго шепотілися на околоті. Лук’ян, так і не сказавши чогось певного, а лише посіявши сумніви, пішов на лежанку. Там зняв окуляри, поклав на карнизику і вже не міг заснути. Сині звабні вогники Даринчиних очей усю ніч палахкотіли над Лук’яном, наче далекі зірки, й випромінювались десь аж у серці.

      Після цієї ночі все Даринчине подобалося Лук’янові – її ластовиннячко, знадний пушок над верхньою губою і навіть її басовитий, але по-своєму м’який голос. Адже в жодної дівчини Лук’ян не чув такого дивного голосу.

      Наступної ночі, коли брат захропів долі на всі заставки, Лук’ян прошепотів до неї:

      – Даринко, СКАЧАТЬ