Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник). Василь Земляк

Чтение книги онлайн.

      Вона ніби чекала цього, сказала фурманичу на передку:

      – Постійте, Юхиме. Хтозна, коли й побачимось.

      – Невже зовсім вибираєшся з Вавилона?

      – Може, й зовсім… Хіба тільки й світу, що тут?

      Лук’ян поглянув на клунки, якими була заставлена бричка, кивнув, мовляв, розумію. Завважив:

      – А плащ завеликий на тебе…

      – З Клима Івановича, – засміялася Мальва.

      – Як тобі там, у комуні? На голубнику? Чи вже перебралася нижче?.. – посміхнувся з окулярів.

      – А куди нижче?

      – До Клима Синиці… Куди ж іще? Він один, ти одна… Одна ж?

      – Ні, Лук’яню, я не одна…

      – Облиш, Мальво… Безсмертні лише боги, і то тільки тому, що їх не було в природі…

      – Ніхто не розуміє поетів. Ні царі, ні прості люди… Вбили Володю… І що від того змінилося у Вавилоні? Однаково комуна прийде сюди хоч рано, а хоч пізно. – На ґанку вона зупинила його. – Ось послухай:

      Хата хоч і видалася Мальві занедбаною, захаращеною, долівка чорна, не стинькована, пилюки на ній, як у Глинську, але пахло в ній чоловіками, земними, творящими, димом вишневим та житнім тістом, що саме прагло до свого останнього сплеску, аби враз опасти й згаснути.

      Лук’ян узяв ножа, зробленого з коси, тупим боком очистив тісто, сполоснув руки в казанку. Гостя тим часом скинула плащ, поправила рогачами жар у печі, підійшла до діжі, взяла обіруч і перенесла з лави на припік, – мав би знати, що біля тепла тісто швидше поспіє. Лук’ян побіг у комору, вніс первачку, який тримав для Данька від простуди, поставив пізніх антонівок із тих, що Явтухові діти не встигли обнести, – велетенських, прозорих, ніби морські перлини, налив дві чарки, та, згадавши, що нема хліба, метнув пекти підпалка. Поки він готував місце на черені, Мальва здмухнула лопату, притрусила її мукою, в одну мить виробила підпалка; дивовижа – у неї тісто не липло до пальців, вона вміла рятуватися від нього борошном, СКАЧАТЬ