Козак Байда, або Хортицька Січ. Дмитро Воронський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ могла призвести до смерті князя від руки меткого і сильного ворога…

      Саадет, зробивши кілька оманливих випадів, прудко кинувся в атаку з цілою серією рублячих ударів. Дмитро почав відступати, заледве встигаючи відбивати шабельні наскоки. Помітивши шпарину в захисті ординця, князь спрямував туди шабельне лезо. Гнучкий, як верба, бек знову ухилився від удару і водночас зробив новий випад. Вишневецький відбив потужний удар і знову вдарив, цілячись в шию ворога. Саадет неймовірним рухом вивів шию з-під леза. Але Дмитро вже цього чекав: шабля стрімко повернулася назад, гостре лезо рубонуло по шиї, татарська голова злетіла з плечей! Останнім порухом ворожа шабля дряпонула кисть Вишневецького. Ординське тіло, як мішок, упало на траву, з тулуба забив струмінь яскраво-червоної крові. Глядачі переможно закричали, всі кинулися вітати князя з перемогою…

      – Заждіть, добрі люди! Я ще не закінчив справу! – вигукнув княжич. – Нехай полонені татари візьмуть голову свого ватажка, відвезуть її до Криму та розкажуть, що буде з тими, хто нападе на нашу землю!

      Воїни схвальними вигуками підтримали Вишневецького. Бернард Претвич, міцно стиснувши руку молодого князя, промовив:

      – Твої батьки, Дмитре, можуть пишатися своїм сином… У цей час пролунали вигуки кухарів, що звали воїнство на обід. Чоловіки, обговорюючи виграну битву та двобій, почали розходитися. Вишневецький затримався, щоб витерти шаблю від ворожої крові.

      – Який файний герць… Давно такого не бачив, – пролунав зблизька голос, що здався Дмитрові знайомим.

      Княжич повернувся до того, хто це сказав, і побачив чорновусого парубка, приблизно свого однолітка, широкоплечого, з округлим лицем, із світло-брунатними очима. На частково поголеній голові незнайомця виділялася пишна чуприна.

      – Ти врятував мені життя в бою. Як тобі віддячити, чоловіче? – спитав Вишневецький, підходячи до чорновусого.

      – Мені нічого не треба. Я радий, що став у нагоді хороброму воякові. Ти врубався в орду, як справжній козак, – чорновусий широко посміхнувся, оголивши білі зуби. – От лише хотів спитати, ти справді князь чи це твоє прізвисько?

      – Справді, мій батько – князь Вишневецький, – усміхнувся Дмитро.

      – То як вас називати – ясновельможний князь?

      – Називай мене просто Дмитром. На полі бою та й перед Богом ми всі рівні, – княжич простягнув руку чорновусому. Той міцно потис простягнуту долоню.

      – Добре, Дмитре, – ляснув його по спині чорновусий. – А мене звати Андрієм, а козаки дали мені прізвисько Скалозуб. Я у ватазі отамана Якима Біловуса. Два дні тому ми приєдналися до загону Претвича, аби разом пошарпати татар.

      – Я багато чув про козаків, – сказав Вишневецький. – Я радий познайомитися з одним із них.

      – А що саме ти чув?

      – Та… Різне люди кажуть… – стримано відповів князь. – Одні теревенять, що козаки – це просто дніпровські мисливці та рибалки. Інші СКАЧАТЬ