Стоїк. Теодор Драйзер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ в нього нічого не вийде з лінією Чаринг-Крос. У зв’язку із цим у нього вдома відбувалися наради, влаштовувалися звані обіди, і в Ейлін створювалося враження, що вони з Ковпервудом потроху повертаються до колишнього способу життя, до того колишнього життя в Чикаґо, про яке вона зберігала найщасливіші спогади. Вона іноді запитувала себе: а чи не могла ця чиказька катастрофа, – немов чудесний поворот долі, – змусити Ковпервуда тверезіше поглянути на життя і повернутися, хоча б позірно, до колишніх стосунків з нею. Хай навіть вона для нього вже нічого не значить, для неї це все одно втіха.

      Насправді ж Ковпервуд з кожним днем усе більше відкривав для себе Береніс. Їй була властива певна грайливість, навіть примхливість, що у поєднанні з її розсудливістю і поетичністю натури надавали їй надзвичайної чарівності в його очах.

      Одна з її витівок, що глибоко вразила Ковпервуда, сталася ще в Чикаґо. Якось увечері вони поїхали вечеряти в готель, де вже були кілька днів тому. Перед тим Береніс запропонувала йому пройтися до лісу поблизу, і там, на узліссі серед посипаних снігом сосен і дубів, він раптом побачив виліплену зі снігу фігуру, яка виявилася трохи карикатурною, але точною копією його самого. Береніс навмисно приїхала сюди вранці, аби зліпити цього сніговика. Замість очей вона вставила два блискучі голубувато-сірі камінчики, а ніс і рот зробила із соснових шишок, дуже вдало підібравши їх за формою й величиною. Ще напередодні вона поцупила в Ковпервуда один із його капелюхів, який тепер підкреслював подібність сніговика з Ковпервудом. Несподівано угледівши серед дерев цього двійника, освітленого промінями вечірнього вогненно-червоного сонця, Ковпервуд навіть здригнувся.

      – Оце так, Беві! Вмієш здивувати! І коли тільки ти встигла? – И він розреготався. Сніжний Ковпервуд, з дещо надмірним носом, дивився на нього, зіщулившись, зовсім як живий.

      – Сьогодні вранці. Приїхала сюди одна й виліпила мого любого сніговичка.

      – Просто копія мене! – з подивом сказав Ковпервуд. – Мабуть, витратила чимало часу?

      – Напевно, годину. Не більше.

      Вона відступила на крок і з гордістю подивилася на свою роботу. Потім, вихопивши в Ковпервуда тростину, приставила її збоку до однієї з позначених дрібними камінчиками кишень.

      – Хіба не красень! Увесь зі снігу, шишок і кам’яних ґудзичків.

      Вона піднялася навшпиньки й поцілувала сніжне опудало в губи.

      – Беві! Якщо ти хочеш цілуватися… – Ковпервуд схопив її в обійми, і йому видавалося, що він тримає в руках якогось лісового ельфа. – Береніс! Ти мене з розуму зводиш! Ти людина чи лісова фея, чаклунка?

      – А ти не знав?

      І вона відкинулася й потягнулася до нього обома руками. – Так, я чаклунка, – вона розчепірила пальці рук. —

      І можу перетворити тебе на сніг і лід.

      – Береніс! Господи! Знаєш, інколи мені здається, що ти сама зачарована. Але ти можеш чаклувати наді СКАЧАТЬ