Плисти проти течії. Том 2. Хорхе Анхель Ліврага Ріцці

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ той голос совісті, який в Гімалаях називали голосом наді; він спрямовує нас на шляху, розповідає, що ми маємо робити і допомагає розібратися, добрим чи поганим є те, що ми вже зробили. Але, зазвичай, ми не чуємо його – головним чином тому, що не маємо звички звертати на нього увагу. Його звучання ми сприймаємо, як шум води, що падає з висоти, або вітру, котрий розхитує гілля дерев. І ми завжди дозволяємо, щоб він приходив і зникав, залишаючись непоміченим нами. Ми забуваємо, що це голос Бога всередині нас, голос нашої безсмертної душі, нашого вищого «Я», щось найпотаємніше і найсвятіше з того, що ми маємо; це загадкове «щось» продовжуватиме звертатися до нас навіть тоді, коли ми покинемо цей світ фізично. Цей внутрішній голос підказує нам, у чому полягає наш власний шлях, вплетений у великий шлях, у велику визначеність, яка проявляється в усьому.

* * *

      Тож чи існує свобода вибору? На жаль, у тому матеріалістичному світі, в якому нам доводиться жити, люди спромоглися досконало розвинути (у найгіршому значенні) діалектичний спосіб мислення – для нас речі бувають або білими, або чорними; або добрими, або поганими. Я кажу «на жаль» не тому, що я проти аксіом або проти існування будь-якої системи оцінювання, а тому, що не завжди те, що не є білим, автоматично стає чорним, і навпаки. Дозволити, щоб нас поглинула така діалектика, утворена з крайнощів та абсолютних тверджень, потрапити у пастку догматизму такого, найдеспотичнішого, типу – вкрай небезпечно. Розглядати і пояснювати подібним чином усе, що відбувається у природі, небезпечно, тому що такий підхід рано чи пізно призведе до багатьох помилок і до сутичок не тільки з іншими людьми, а також і з самими собою: ми будемо довіку мучити себе і жити у стражданні, оскільки нам доведеться весь час робити вибір з-поміж двох крайнощів. Насправді такий вибір часто виявляється хибним, штучним та ілюзорним, бо є лише породженням нашої фантазії.

      Отже, визначеність чи свобода вибору? А чому б нам не припустити, що існує і те й інше? Чому обидва поняття не можуть існувати одночасно – за умови, що ми припинимо розглядати їх як дві абсолютні протилежності, що виключають одна одну?

      У проявленому світі не існує абсолютних оцінок: усе залежить від того, з чим або з ким ми порівнюємо те, що намагаємося оцінити.

      Отже, усе має свою власну долю. Кожна річ на даному етапі еволюції наділена іскрою свідомості, в якій відображено те, заради чого вона існує, її власна доля. Насправді ця доля є лише відправною точкою, що веде до нових шляхів, до нових далечин, про які ні зараз, ні згодом ми не можемо навіть мріяти.

      Усі ми йдемо назустріч власній долі. Чим далі ми просуваємося шляхом, тим більше відкриваємо, що кожна доля має своє метафізичне значення. Далеко за межами нашого фізичного тіла і фізичного світу існує загадкове «щось», і воно весь час закликає нас, спрямовуючи усі наші кроки, ніби батько, що веде дорогою свого улюбленого сина.

      Так, визначеність існує, але в ній немає ні болю, ні тривоги. Така визначеність несе у собі радість і життєву силу, бо СКАЧАТЬ