Російська криптологія. Вадим Гребенников

Чтение книги онлайн.

      При імператриці Катерині II 15 березня 1781 року КЗС утретє отримала наказ не допускати знайомства «чинов департамента иностранных дел» з іноземними міністрами та їх свитою. При цьому імператриця вказала, щоб, окрім «министров департамента иностранных дел, каковыми ее величество почитает канцлера (или без сего звания управляющего оным департаментом), вице-канцлера и членов секретной экспедиции», ніхто з інших чинів колегії не ходив у будинки іноземних міністрів, не мав з ними розмов про справи, нікого з них у своєму будинку не приймав і ні під яким виглядом не вів з ними листування. Та ж сама заборона була повторена указом від 3 серпня 1791 року.

      КЗС також уважно стежила за збереженням шифрів. Особисто державний канцлер, а ним у той період був граф Іван Остерман (син Андрія Остермана), неухильно стежив за суворим дотриманням правил користування вітчизняними шифрами, вимагав їх своєчасної заміни. При щонайменшій підозрі про компрометацію шифрів він давав вказівки про їх дострокову заміну або про внесення в них істотних змін.

      Коли стало відомо, що один із канцелярських службовців при послові Росії у Гданську загубив шифр, Остерман зробив послу Волчкову суворе попередження: «…признано здесь за нужно подтвердить Вам в то же время единожды навсегда, чтоб Вы сами впредь хранили у себя цифирнык ключи и заочно не выпускали их из рук, в чем и обязываетесь Вы Вашею присягою верности Ея Императорскому Величеству».

      Поступово встановилася ієрархія шифрів, коли складні системи використовували лише для найважливіших повідомлень, а зі зниженням їхнього рангу, спрощувався й шифр. Якщо складання власних шифросистем, насамперед для російського алфавіту, ще відставало від Європи, то криптоаналітика була на висоті. З цього часу російська криптологія остаточно зайняла одну з провідних позицій у криптології європейській та стала ефективним знаряддям у руках дипломатичних і військових відомств країни.

      4. Криптологія першої половини ХІХ ст.

      На початку XIX ст. у Росії була зроблена реорганізація органів керування країною. У 1802 році Маніфестом Олександра I замість колегій були засновані міністерства. Зокрема, було утворене міністерство закордонних справ (далі – МЗС), канцелярія якого містила чотири основні експедиції та три таємні. Перша таємна – шифрувальна, друга – дешифрувальна, третя – служба перлюстрації.

      До 1808 року начальником першої експедиції, куди входила «цифирная» частина, був Жерве. Потім він був призначений керівником Канцелярії, а начальником цієї експедиції, перетвореної у відділення, став Міллер. Дешифрувальну частину у цей період очолював Християн Бек. Збереглися деякі документи, що дозволяють охарактеризувати діяльність таємної експедиції Канцелярії МЗС періоду початку XIX ст. та війни з Наполеоном.

      Лист від 8 березня 1812 року Міллеру:

      «Г. Канцлеру угодно, СКАЧАТЬ