Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories. Гілберт Кіт Честертон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ до ідола. Мабуть, він поступово обходив повне коло, як годинникова стрілка, але не відразу, а шматочками, зупиняючись для молитви чи споглядання.

      – Якої ж він віри? – поцікавився Гардкасл із ледь помітним нетерпінням.

      – Він каже, – статечно пояснила господиня, – що віра його – стародавній індуїзм, чистіший за буддизм.

      – А… – протягнув Гардкасл, невідривно втупившись через монокль у загадкового Вчителя.

      – Існує легенда, – повчально і м’яко зауважив господар, – що таке ж божество, але набагато більше, вартує в одній із печер священної гори…

      Але мірний плин лекції перервав голос, який пролунав з-за плеча лорда Маунтіґла, з темряви музею. При звуці цього голосу Гардкасл і Гантер спершу не повірили собі, потім розсердилися, а потім зареготали.

      – Сподіваюся, я не завадив? – чемно спитав френолог, котрий невтомно служив істині. – Я тут подумав, що ви, мабуть, знайдете хвилинку для недооціненої науки про шишки людського черепа…

      – Ось що, – роздратувався Томмі Гантер, – у мене шишок немає, а у вас вони зараз будуть!..

      Гардкасл стримав товариша, але всі секунду-другу дивилися не в дворик, а в кімнату.

      Тоді це і сталося. Першим відгукнувся все той же рухливий Томмі, цього разу – не дарма. Ніхто ще нічого не допетрав, Гардкасл ще не згадав, що залишив рубін на широкій перемичці, а Гантер уже стрибнув спритно, як кішка, нахилився між колонами й ошелешив дворик зойком:

      – Спіймав!

      Але якоїсь миті, перед самим його криком, всі побачили те, що трапилося. Через одну колону вислизнула рука кольору бронзи або старого золота і зникла відразу ж, немов язичок мурахоїда. Однак рубін вона злизала.

      На каменях перемички нічого не виблискувало в слабкому світлі сутінків.

      – Спіймав, – повторив, відсапуючись, Томмі Гантер. – Важко його тримати. Зайдіть же спереду, допоможіть!

      Чоловіки послухалися – хто кинувся до драбини, хто перестрибнув через низьку стіну. Й усі, в тому числі й пан Фрозо, оточили Вчителя, котрого Томмі тримав за комір однією рукою і струшував час від часу, не зважаючи на прерогативи провидця.

      – Ну, тепер не вирветься, – тішився герой дня. – Обшукайте його, камінь десь має бути.

      Через сорок п’ять хвилин Гантер і Гардкасл уже не так бездоганно виглядали. Як і раніше, вони відійшли вбік і поглянули один на одного.

      – Ви хоча б щось тямите? – спитав Гардкасл. – Дивовижна таємниця…

      – Яка таємниця! – зойкнув Гантер. – Ми ж усі його бачили.

      – Атож, – погодився Гардкасл, – але ми не бачили, щоб він поклав або відкинув рубін. Чому ж нічого не знайшли?

      – Десь та штукенція лежить, – закопилив губу Гантер. – Треба трохи краще оглянути фонтан.

      – Рибок я не патрав, – сказав Гардкасл, встромляючи монокль. – Вам згадався перстень Полікрата?

      Оглянувши СКАЧАТЬ