Край битого шляху. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Хам! Вигнав мене з хати… Ну, цього я вже йому ніколи не прощу. Він завтра поспішає у видавництво зі своєю книжкою. Я довідався. Він видасть її тоді, як рак на дубі свисне. Я йому підстелю доріжку до вершин науки! Я йому підстелю…

      Владек задихався від люті. В нього, в Антона, сиділа Юля, як у себе вдома. Та сама, руки якої він колись стискав у своїх, та сама, яку боявся навіть обняти, тепер у нього в хаті, вночі.

      З якою погордою обминула вона його і вийшла з кімнати! А він пише дисертацію і друкує окремі розділи. О, він її не захистить!

      – Кажете, у видавництво збирався? Цікаво… І що ви можете йому зробити? – іронічно глянув Костельніцький. – Він ерудит, його ім’я так швидко стає відомим, що через місяць йому будуть пропонувати кафедру. Чи, може, ви ввірветесь до видавництва, як тепер до мене в кімнату, і також будете там кричати?

      – О, я знаю про такі речі, що його не те що скомпрометують, а з болотом змішають!

      – А саме?

      – Його сестра – повія, а тепер сидить у в’язниці!

      Костельніцький недовірливо поглянув на Владека.

      – Звідки у вас такі відомості?

      – Я сам… – і Владек затявся, зніяковів, помітивши глузливість в очах Костельніцького.

      – Виходить, ви знали її? Давно?

      – Від літа, – охолонув Владек. – Це випадково, у мене нічого з нею не було. А недавно бачив її у Львові. Вона чіплялася до перехожих, вдарила поліцая, і її, напевне, арештували. Антін не знає нічого. Він думає, що його сестра померла ще маленькою.

      – Все це зрозуміло, Владеку. Тільки послухайте, що я скажу. Те, що ви тримали таємницю до слушного часу, ні на що не згодиться. Ви раніше себе скомпрометуєте, ніж його. Вона до вас чіплялася, чи не так? Тому мовчіть. Анонімками теж не раджу гратися. Хе… Ви знаєте, у мене є інший план… І я вам готовий допомогти.

      Владек насторожився.

      – Слухай, Владеку, – Костельніцький перейшов на фамільярний тон. – Поглянь, з ласки своєї, на цей документ. Я гадаю, що тобі треба його заповнити.

      Владек прочитав напис і здригнувся, як від дотику до чогось бридкого.

      – Що скажеш на це, Владзю?

      – Агентом поліції? Я?

      – Ти. Так, ти! – Хижі очі свердлили Владека. – А що тут такого? Ти ж – поляк. У нас з тобою одна дорога. І нею ти підеш далеко. Ми допоможемо! Ти швидко забудеш асистентський столик, для тебе відкриються двері міністерства, там займеш високу посаду. Перед тобою будуть гнутися в пояс швейцари, під твоїми дверима сотні людей чекатимуть днями, тижнями і благальними очима будуть просити розпорядитися їхньою долею. Своєю рукою підписуватимеш циркуляри, а твій Мохнацький виконуватиме їх буква в букву. Це не фантазія, добродію. Реальність чистої води! До нас, жандармів, часто ставляться з погордою, але на високі пости рекомендуємо і висуваємо ми. А тобі пощастило: ти ж залишишся вченим, і ніхто не знатиме про твої зв’язки з поліцією. А коли ні, – Костельніцький понизив голос, – то цей хлоп виштовхне тебе за двері кафедри, як сьогодні зі своєї кімнати. Бо в СКАЧАТЬ