Кохання останнього магната. Френсіс Скотт Фіцджеральд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ а якщо й думав, то, може, думав про те, що раз уже люди зберегли його дім, то, мабуть, Ендрю Джексон був людиною з великим серцем, здатний зрозуміти інших. На обох краях людського шляху людині потрібна опора: груди – гробниця. До чого можна прилягти, коли нікому ти більше не потрібен, і пустити собі кулю в лоба.

      Звісно, ми цього не знали ще годин двадцять. Діставшись аеропорту, повідомили старшого стюарда, що містер Шварце не продовжить політ. І далі про нього забули. Грозова туча перемістилася до східного Теннессі і розбилася об гори. Тому зліт призначили менш ніж за годину.

      З готелю з’явилися заспані пасажири; та я покуняла кілька хвилин на одній з тих «залізних дів»,[29] що їх поставили нібито для відпочинку пасажирів. Поволі з осколків спогадів про аварійну посадку почало відроджуватися передчуття ризикованої мандрівки: повз нас бадьоро пройшла нова стюардеса, висока, ладна, з чорним до лиску волоссям, повна подоба попередньої, от тільки одягнута не у французисту червоно-синю форму, а в лляну смугасту.

      Вайлі, чекаючи на посадку, підсів до мене.

      – Передали містеру Сміту записку? – спитала я, протираючи очі.

      – Аякже.

      – А хто він, цей Сміт? Підозрюю, саме він зіпсував Шварце всю подорож.

      – Шварце сам винен.

      – У мене упередженість до тих, кого називають «паровим котком», – заявила я. – Коли вдома татко намагається тиснути на мене, наче «паровий коток», я кажу йому, щоб приберіг це для своєї студії.

      Либонь, я не зовсім справедлива, позаяк у цей час вранці слова – лише бліде відлуння думок.

      – Утім, саме він же котком вкатав мене в Бенінґтон, за що я повік йому буду вдячна.

      – Ох, і грюкоту ж було б, – кинув Вайлі, – якби коток на ім’я Брейді зіштовхнувся з котком на ім’я Сміт.

      – А містер Сміт – татків конкурент?

      – Не зовсім. Скоріше, ні. Та якби був конкурентом, то я знаю, на кого поставив би.

      – На татка?

      – Боюсь, що ні.

      Для сплеску сімейного патріотизму було ще зарано.

      Пілот та старший стюард стояли біля стола реєстрації, й пілот заперечно хитав головою, розглядаючи потенційного пасажира, котрий вкинув дві монетки по п’ять центів у щілину музичного автомата і п’яно розвалився на лавці, намагаючись відігнати сон. У залі очікування загриміла перша пісня, яку він обрав, – «Втрачена», після якої, через короткий проміжок, ще одна, «Ти пішов»,[30] така ж догматично-безапеляційна і безповоротна.

      Пілот ще рішучіше замотав головою і підійшов до пасажира.

      – На жаль, друже, цього разу ми не зможемо взяти вас на борт.

      – Шо-о-о?

      П’яний сів, і хоч виглядав він жалюгідно, та разом з тим було в ньому щось незрозуміло привабливе, так що мені стало шкода його, хоча музику, яку він обрав, не можна назвати інакше, як вкрай невдала.

      – Повертайтеся-но краще до готелю і спробуйте поспати. А ввечері буде інший СКАЧАТЬ