Богдан Хмельницький. Легенда і людина. Петро Кралюк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ руйнує одну із найбільших християнських держав Європи, що в очах Шевальє не могло бути позитивом.

      Підсумовуючи сказане про те, хто писав про Хмельницького в середині й другій половині XVII ст., можемо констатувати, що це переважно були польські та західноєвропейські автори. Війна під проводом цього вождя сприймалася ними як війна громадянська. Бо справді, якщо виходити з розуміння тодішніх політичних реалій, то воювали між собою мешканці однієї держави – хоча й здійснювалося це не без зовнішнього втручання. Ця громадянська війна не сприймалася позитивно, адже вона руйнувала Річ Посполиту, яка для багатьох цих авторів була «їхньою державою» і до якої вони мали сентимент.

      Персона Хмельницького переважно трактувалася неоднозначно. З одного боку, автори вказували на здібності козацького гетьмана. Іноді він постає як умілий політичний діяч, що вміє досягати свого. Проте в основі його успіхів є не лише талант, а й підступність, хитрість, політичний аморалізм.

      Причина цієї війни, здебільшого, трактувалася поверхово. Вважалося, що була вона викликана бажанням помсти Хмельницького, якого образив польський шляхтич Чаплинський, а влада Речі Посполитої не захотіла ображеного захистити. Хоча й були намагання поглянути на цю проблему в більш широкому плані, з’ясувати інші причини цього явища. Та все ж особиста помста стояла на першому плані.

      Творення образу героя

      Попри те, що з часом в українській та російській літературах Хмельниччину почали трактувати як війну, в якій релігійний чинник відігравав чи не найбільшу роль, а українських козаків як захисників православ’я, насправді стосунки між православним духовенством, особливо вищим, та козацтвом не були простими.

      Так, у 20-х роках XVII ст. козацтво отримало ідеологів в особі православного духовенства. На той час в Україні саме його представники виконували роль інтелігенції. Проте у 1630-х роках ситуація змінилася. Союз православного духовенства й козацтва був зруйнований. Православне духовенство й козацтво все більше дистанціювалися один від одного. Здавалося, Хмельниччина мала знову актуалізувати цей союз.

      Правда, духовенство не поспішало опинитися в козацьких обіймах. Якщо в 1620-х рр. воно вимушене було це зробити, оскільки в особі козаків отримало покровителів, то на середину XVII ст. ситуація виглядала інакше. Влада Речі Посполитої за часів правління короля Владислава легалізувала православну церкву. Відверто підтримати козаків – означало наразитися на неприємності. Так можна було втратити навіть маєтності, що належали церкві. А чимало цих маєтностей знаходилися на територіях, які не контролювалися козаками.

      Під час подій середини й другої половини XVII ст. київські православні митрополити, як і православні єпископи на теренах України й Білорусії, намагалися проводити зважену політику, відстоюючи свої інтереси. Їм доводилося маневрувати між різними державно-політичними структурами, силами – козаками, СКАЧАТЬ