Це я, званий Чемерисом…. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Решта не суть важливо. Гарно сказав Василь Шугало в одній із своїх поезій:

                              Найпершої істини будьмо свідомі

                              (До лиха оскому пісних ностальгій):

                              Не все так погано у нашому домі,

                              Бо є в нас держава і прапор є свій.

                              Є мова в нас рідна, своя солов’їна,

                              Є гідність, є воля, є віра свята…

                              І знає весь світ, що таке Україна,

                              Як сонце – висока, мов пісня проста.

                              Хай недруги наші конають від злості,

                              Кепкують, сміються, радіють – пусте,

                              Як кажуть в народі, були б, власне, кості,

                              А м’ясо поволі, дасть Бог, наросте…

      P. S. А ще ж у районі – с. Веселий Поділ – народився сам (САМ!!!) Леонід Глібов.

      А ще раніше народився в селі Бакумівці (майже поруч з моїми Заїчинцями!) Думитрашко-Райч Тимофій Іванович – український поет середини XIX ст., автор збірника ліричних віршів «Бандура. Думи і пісні Тимофія Думитрашко-Райча. Випуск перший», 1858.

      У районі у 1904 році вчителював у селі Брусове Степан Васильченко. Олесь Гончар працював кореспондентом семенівської райгазети «Розгорнутим фронтом» (1936), себто після навчання у Харківському технікумі журналістики проходив виробничу практику. І навіть видрукував у райгазеті чи не один з перших своїх віршів «Яблунька».

      Ну, а решта… Решта, як писав Віктор Гилюк:

       В Семенівку! В Семенівку! – жага

       Із суєти несе мене і смутку,

       Знайомий степ знайомо набіга

       Обабіч захекану попутку…

      Так ось, село моє, як і зазначено в довіднику «Полтавщина», «розташоване на лівому березі нижньої течії р. Хоролу» – правої притоки Псла (басейн Дніпра), що тече Придніпровською низиною в межах Сумської та Полтавської областей. За даними УРЕ, довжина Хоролу 301 кілометр (в межах Полтавщини – 241 км).

      У часи, коли половці шарпали руські землі, а русичі, як то зазначено у Володимира Мономаха, гнали половців за Хорол – він був тоді великою рікою з дуже швидкою водою, що так і неслася. (Назва Хоролу – слов’янська, і означає «швидкий».) За мого дитинства Хорол (звичайно ж, у нашому краї) майже заріс очеретами, перетворившись на ряд озер та плес. Принаймні в Семенівському районі, між селами Біляки – Заїчинці, Кривенки – Чаплинці–Бакумівка. І все ж по весні він ставав повноводим і буйним, широко розливався, підступаючи аж до перших хат села, і від нього тоді захищалися дамбою, як то трапилося по весні сорок першого. Траплялося й по війні. На території Семенівського району, поспішаючи до Псла, Хорол у нашому краї вигинається велетенським луком – у тому вигині і знаходиться моє село. Воно на півострові, в долині старого річища Хоролу. За багато віків Хорол не раз міняв русло, доки й не утворив долину, що в повінь заливається водами, а влітку можна в багатьох місцях перейти Хорол мілководдям, або очеретяними плавнями.

      Отож, СКАЧАТЬ