Название: Як народжуються емоції
Автор: Ліза Фельдман Барретт
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Биология
isbn: 978-617-12-4788-8,978-617-12-4500-6
isbn:
Проте в міру продовження досліджень було виявлено деякі аномалії. Так, активність мигдалин підвищувалась, але тільки в певних ситуаціях, як-от коли очі людини на фото пильно дивилися просто на глядача. Якщо ж очі дивилися кудись убік, рівень збудження нейронів мигдалини майже не змінювався. Крім того, якщо об’єкти дослідження дивилися на той самий стереотипний вираз страху знов і знов, активація їхньої мигдалини щоразу слабшала. Якби мигдалина справді була осередком схеми страху, таке звикання не спостерігалося б – схема набувала б стану збудження щоразу, стикаючись зі стимулом, що активізує страх. Завдяки цим суперечливим результатам для мене (а згодом і для багатьох інших учених) стало очевидним, що мигдалина зовсім не є вмістилищем страху в мозку.
У 2008 році співробітники моєї лабораторії разом із неврологом Крісом Райтом продемонстрували, чому мигдалина підвищує активність, реагуючи на вирази страху з методу базових емоцій. Активність підвищується у відповідь на будь-яке обличчя – налякане чи нейтральне, – якщо тільки воно нове (тобто об’єкт дослідження не бачив його раніше). Оскільки вирячені, повні страху мімічні конфігурації з методу базових емоцій зустрічаються в повсякденному житті нечасто, вони є новими, коли об’єкти дослідження дивляться на них в експериментах з використанням томографії мозку. Ці та інші подібні відкриття пропонують альтернативне пояснення перших експериментів: мигдалина не обов’язково має бути місцем зосередження страху в нашому мозку.
Протягом останніх двох десятиліть така зворотно-поступальна траєкторія, з доказами, що змінюються контрдоказами, виникала в дослідженні кожної ділянки мозку, яку хоч раз ідентифікували як нейронний відбиток емоції. Тому ми у своїй лабораторії вирішили з’ясувати, чи справді цятки на зображенні мозку є відбитками емоцій, раз і назавжди. Ми перевірили всі опубліковані дослідження з нейровізуалізації гніву, відрази, радості, страху та смутку, піддавши статистично придатні з них метааналізу. Загалом цей аналіз охоплював близько 100 опублікованих досліджень за участі близько 1300 об’єктів за період майже 20 років.
Щоб розібратися в такому великому обсязі даних, ми віртуально поділили людський мозок на крихітні кубики під назвою вокселі – 3D-версії пікселів. Потім для кожного вокселя мозку для кожної емоції, що її вивчали в кожному експерименті, ми реєстрували наявність чи відсутність повідомлень про підвищення активації. Після цього ми вже могли обчислити ймовірність того, що кожен воксель продемонструє підвищення активації в ході переживання або сприйняття кожної емоції. СКАЧАТЬ