Козацький міф. Сергей Плохий

Чтение книги онлайн.

      Уявлення про рівноправний союз козаків і поляків прямо випливає з апокрифічного Наливайкового листа королю, поданого в «Історії Кониського». Наливайко заявляє, що Королівство Польське чи Велике князівство Литовське ніколи не завойовували руський народ, він «добровольно соединился на одинаких и равных с ними правах и преимуществах». Далі він пише, що поляки ці права постійно порушували, зокрема запровадивши церковну унію. Згідно з «Історією Кониського», лише після поразки і страти Наливайка поляки почали називати православних «схизматиками» і віддали православні церкви євреям, які радо видобували зиск з цієї ситуації і виставляли православним захмарні ціни за користування своїми ж храмами.[34]

      Твердження, що євреї тримали ключі від православних церков, згодом стало гаслом записних антисемітів у Російській імперії. У незавершеній віршованій драмі «Богдан Хмельницкий» (1825) Рилєєв використав цю деталь, щоб підкреслити, яких утисків зазнавали козаки від польської влади перед повстанням 1648 року, жертвами якого стали десятки тисяч євреїв. Рилєєв виказав знайомство зі ще одним епізодом «Історії Кониського» – описом перемоги козаків над польським військом під час так званої «Тарасової ночі». Цей епізод 1620-х років, так само як повстання Наливайка, був відомий літописцям лише в загальних рисах, однак «Історія Кониського» пропонувала захопливі деталі. Рилєєв поділяв маніфестовану в «Історії» нелюбов до польської влади на українських землях. Він вважав Наливайка і Хмельницького патріотами, які не могли змиритися з тим, як чужа тиранічна влада гнобить їхній народ. Козаки, яких він називає навзамін «малоросами» і «українцями», являють, за Рилєєвим, свободолюбну, але пригноблену частину російського народу.[35]

      Найбільш вдячними Рилєєву за героїчний образ козацького минулого були нащадки старшинських родів в Україні. Микола Маркевич, «как истинный гражданин своего любезного отечества, как добрый малороссиянин», писав Рилєєву про «Войнаровского» і «Наливайка»: «Примите мою и всех знакомых мне моих соотечественников благодарность. Будьте уверены, что благодарность наша искренняя, что мы от души чувствуем цену трудов ваших, которые вас и предков наших прославляют. Мы не потеряли еще из виду деяний великих мужей малороссиян, во многих сердцах не уменьшилась прежняя сила чувств и преданности к отчизне. Вы еще найдете живым у нас дух Полуботка. Примите нашу общую благодарность: вы много сделали, очень много! Вы возвышаете целый народ, – горе тому, кто идет на усмирение целых стран, кто покушается покрыть презрением целые народы, и они ему платят презрением… Но слава тому, кто прославляет величие души человеческой и кому народы целые должны воздавать благодарность. СКАЧАТЬ