На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші (збірник). Эрих Мария Ремарк

Чтение книги онлайн.

      Це добре діє, коли я називаю себе на ім’я. Здається, то говорить хтось інший, що має наді мною велику владу.

      Уже зовсім споночіло. Моє хвилювання спадає, з обережності я чекаю, доки в небі засяють перші ракети. Тоді виповзаю із вирви. Про вбитого я вже забув. Ніч оповиває землю, а поле, що лежить переді мною, осяяне бляклим світлом ракет. Мої очі намацують невелику заглибину; тільки-но гасне ракета, я миттю перекочуюся туди, знову виглядаю, і знову перекочуюся, і плазом повзу далі.

      Нарешті добуваюся до окопів. Аж тут при спалаху ракети я бачу, немов у дротяній огорожі щось ворушиться та враз завмирає, і я завмираю теж. Знову спалахує ракета, і знов я бачу те саме. То, напевне, хлопці з наших окопів. Але я стережусь і, тільки впізнавши наші каски, голосно гукаю.

      Одразу ж чую у відповідь своє ім’я:

      – Пауль… Пауль…

      Я знов гукаю до них. То Кач і Альберт, узявши плащ-намет, вирушили мене шукати.

      – Тебе поранено?

      – Ні, ні.

      Ми скочуємось у траншею. Я прошу щось попоїсти і вмить усе поглинаю. Мюллер дає мені цигарку. Я розповідаю в кількох словах, що зі мною сталося. У цьому немає нічого особливого, такі випадки трапляються часто. Різниця тільки в тому, що цього разу атака відбувалася вночі. А Кач, коли був у Росії, якось пролежав два дні по той бік російських окопів, перш ніж дістався до своїх.

      Про вбитого друкаря я нічого не кажу.

      Та вранці я вже не витримую. Мушу розповісти про нього Качеві й Альбертові. І обидва мене заспокоюють:

      – Та не переймайся цим. Що ж ти мав робити? Саме для цього ти тут.

      Я слухаю їх, мені так затишно, так добре біля них. Яку нісенітницю я плів там, у тій вирві!

      – Поглянь-но туди, – показує Кач.

      За бруствером стоять кілька снайперів. У руках вони тримають гвинтівки з оптичним прицілом, вони стежать за цим сектором передової. Час від часу ляскає постріл.

      Чути й вигуки снайперів:

      – Оце-то влучив!

      – Ти бачив, як він підскочив?

      Сержант Ельріх гордо обертається до нас і записує собі очко. У снайперському списку він посідає перше місце – сьогодні він має три зафіксованих прямих влучання.

      – Що ти на це скажеш? – питає Кач.

      Я киваю.

      – Якщо сьогодні він і далі так стрілятиме, то ввечері матиме в петельці ще одну яскраву стрічечку, – запевняє Кроп.

      – Або ж незабаром стане віце-фельдфебелем, – додає Кач.

      Ми дивимось один на одного.

      – Я не став би цього робити, – кажу я.

      – А все-таки дуже добре, що саме тепер ти це бачиш, – зауважує Кач.

      Сержант Ельріх знову підходить до бруствера. Дуло його гвинтівки шастає то туди, то сюди.

      – Після цього те, що тебе мучить, не варте й мови, – посміхається Альберт.

      Я вже й сам себе СКАЧАТЬ