Науково-пізнавальні лекції, статті, відгуки. Лідія Гулько
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Науково-пізнавальні лекції, статті, відгуки - Лідія Гулько страница 4

СКАЧАТЬ З ХІV ст. листки кожного зошита нумерували арабськими цифрами.

      Заповнені текстом і прикрашені мініатюрами, аркуші рукопису передавали палітурнику. Він формував із них зошити, зшиваючи їх. Одночасно слідкував за нумерацією листків та кріпив до них волячу (свинячу) смугу для міцності. Щоб у книжковий блок не проникали пил, волога та різної температури повітря, до оправи кріпили застібки, або зав’язки, якими стискували пергаменні аркуші. Застібки виготовляли з металу, надаючи їм вишуканої форми.

      Для зручності читання та кращого зберігання книги, на нижній дошці оправи закріплювали металеві півсфери, або жуки. У монастирських бібліотеках практикувалося прикріплювати книгу ланцюгом до пюпітра.

      З ІХ ст. на палітурках здійснювали тиснення. З часом тиснення ускладнилося. У різних країнах Європи, окремих містах, існували свої традиції щодо поліпшення зовнішнього вигляду книги. Так, дерев’яні палітурки обтягували тонкою шкурою чи оксамитом, прикрашали дорогоцінними камінцями або вкривали ажурними пластинками, виготовленими із золота чи срібла з емаллю. Збереглися книги, оправа яких виготовлена з кістки. На них вирізані силуетилюдей або сцени з Євангелії.

      У часи Відродження мистецтво оправи книги найрозвиненіше в Англії та Італії. В цих країнах уперше з’явились інкрустації на оправах, здійснені з кольорової шкіри.

      Підраховано, що для написання Біблії великого формату, потрібно 318 овечих шкур. Але їх завжди не вистачало. Тому практикували змивати та зішкрібати пемзою і ножем з пергамену старий текст, а поверх нього писати новий. Вивести попередній текст, однак, повністю не вміли. Він однаково проступав, а старе чорнило просочувалося зі середини. Напевно, саме тоді народилося прислів’я: «Що написане пером, того не вирубаєш топором». У такий спосіб були знищені тексти античних часів, а твори IV–V ст. замінили творами авторів, що жили у VІІ – VІІІ ст.

      Вважається, що папір винайдений у ІІ ст. в Китаї. Технологію виготовлення паперу з шовку та целюлози китайці тримали в таємниці. Лише 751 року, коли араби захопили Самарканд, секрет виробництва паперу вийшов за межі кордонів Китаю. Попервах араби завезли його в Месопотамію, Сірію та Єгипет, де зводили папірні. Араби експортували папір в Європу через Іспанію і Сицилію, які в ХІ ст. перебували під їхньою владою. Папір проник, звичайно ж, до Італії. З Італії папір завозили в Південну Францію, Німеччину, а пізніше в Польщу, Чехію. З Іспанії готовий папір везли на північ Франції, до Англії та Скандинавських країн. Названими шляхами поширилося виробництво паперу.

      Перші папірні з’явилися в Італії, що мало місце в 1276 році. У Франції – 1348 року, Німеччині – 1389, Англії – середині XIV ст., Голландії, Норвегії, Данії – середині XIV ст., Польщі – 1493, в Чехії –1499 року. Через те, що виготовлення паперу потребувало багато води, то папірні будували на берегах озер та річок.

      Незважаючи на те, що кожна майстерня володіла своїми секретами з виготовлення паперу (завдяки їм полегшувалася праця та поліпшувалась СКАЧАТЬ