Втікачі. Анатолій Власюк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Віктора Андрійовича й, не побачивши нічого загрозливого для себе, взяв за плечі бабусиного онука, легко підштовхнув його, повів до дверей, витягнув ключі, відімкнув двері. Юнак приречено оглянувся, в його очах був жах, бабуся підбадьорливо крізь сльози йому усміхалась. Коли двері зачинилися, бабуся дала волю своїм емоціям. «Боже, за що ти караєш дитину?» – заламувала вона руки, і Віктор Андрійович відчув, що і йому на очі навертаються сльози.

      У коридор виглянула Юля і, угледівши Віктора Андрійовича, махнула йому рукою: мовляв, зайди до мене.

      Кабінет у неї був скромний, але весь насичений домашнім духом. У кожній дрібничці відчувалася жіноча рука.

      Юля закурила і, мружачи очі від тютюнового диму, не то в себе, не то у Віктора Андрійовича запитала:

      – А якщо я тебе сьогодні з нагоди твого дня народження відпущу додому?

      Знаючи підступність Юлечки, Віктор Андрійович не поспішав їй дякувати – і був правий.

      – Але за однієї умови, – продовжила вона після нетривалої паузи. – Якщо даєш відповідь на моє запитання… Вітю, чому ти тоді зі мною не одружився?

      Доктор рішуче піднявся з диванчику й відрізав:

      – Краще я відпрацюю весь робочий день.

      – Хам! – На очах у Юлі блиснули сльози. – Я ж знаю, що ти ненавидиш свої дні народження. Але навіщо свою злість зганяти на медперсоналі, хворих? Дуй додому – і…

      Вона ще щось хотіла йому сказати, але їй забракло повітря.

      Віктор Андрійович ціною неймовірних зусиль зібрав в один кулак свою волю і навіть усміхнувся:

      – Чекаю на тебе сьогодні в гості. Можеш подарувати якусь книжку з психіатрії. Урочистості розпочнуться о дев’ятнадцятій нуль-нуль.

      Віктор Андрійович вийшов, не глянувши на Юлю, а та зробила глибоку затяжку, аби не розплакатись.

      Перш ніж покинути улюблений дурдом, Віктор Андрійович обійшов колег, запрошуючи їх на день народження. Любочку це стосувалося теж, хоча вона ще ніколи не була у нього вдома.

      Виходячи за ворота закладу, Віктор Андрійович втягнув у себе неспокій весняного повітря і вирішив трішки пройтися. Планів убити вільний час, який несподівано з’явився в його розкладі, у нього не було, а йти додому явно не хотілося. Прогулянка збадьорила мозок, і Віктор Андрійович став думати про красиву маму, яка привела нині Сергійка. Він згадав кожну складочку на її обличчі, бо мав чіпку пам’ять, і доволі швидко дійшов висновку, що вона теж подаруночок, пара своєму коханому чоловікові. Уявив її психози й істерики у домашній обстановці і зрозумів, що Сергійко рано чи пізно мав би потрапити до нього. Ну, не до нього, так до якогось іншого психіатра. Добре, що потрапив рано, так що у нього ще є шанс повернутися до повноцінного життя. І все ж татусь і мамуся стали лише каталізаторами, які прискорили падіння Сергійка. За словами юнака і плутаної розповіді батька, він зрозумів, що Сергій вживав наркотики. Вони й почали руйнацію мозку. Але наскільки незворотнім став цей процес? Віктор Андрійович розумів, що СКАЧАТЬ