Балада про Броди. Вікторія Мазур

Чтение книги онлайн.

      Мирослава знала будівлю Празького Кредитного банку як Бродівський відділ МВС та місцевий суд. Проте до білих мікриків Нової Поліції з синьо-жовтими прапорцями на номерах залишалось ще сто з хвостиком років.

      Двічі на тиждень торговка приносила з ринку пакунок з продуктами, за це Емілія платила їй кілька крон щоразу. Готувати Міля навчилась ще в юності, а проблему з прибиранням вирішила просто – замкнула зайві кімнати та й по всьому. Все одно той будинок був завеликим для однієї людини, і нежитлові кімнати навівали відчуття порожнечі.

      То ж у Емілії та Миросі було вдосталь часу насолоджуватись життям. Емілія працювала над своїми дослідами. Могла годинами перебирати магніти, підставляти їх у різних положеннях до апарату з колами, кожен раз робила якісь записи у зошиті, закреслювала і писала знову. Коли справа заходила в глухий кут, Міля обкладалась книгами у вітальні і цифра за цифрою перевіряла свої розрахунки в пошуках фатальної похибки.

      Мирослава спочатку була збита з пантелику відсутністю телебачення та інтернету. Подолати нудьгу допомагали книги і прогулянки. Мирося відмикала закриті кімнати. Всюди знаходила пристойний шар пилу і павутиння, але були і гарні відкриття. Наприклад, вона відчинила бібліотеку Крижанівських. Деякі полиці були порожні – книги, якими користувалась часто, Емілія перенесла у вітальню, але інші підставляли під пальці запорошені палітурки, ніби зголоднілі за увагою коти.

      Також Мирослава несподівано для себе зробила неймовірне відкриття – люди дивились на світ іншими очима. Вони вміли подовгу спостерігати за рухом сонця по небосхилі, помічали напрямки вітру (північно-західний чи північний?), приділяли велику увагу речам. Вперше Мирослава помітила, як по-особливому блищать лаковані поверхні меблів, з якою майстерністю і точністю вирізьблені на них візерунки. Люди збирали поштівки, засушували квіти і підписували одне одному книги – так зберігали найтрепетніші спогади. На якусь мить Мирося навіть позаздрила жителям початку двадцятого століття – можливо, вони бачили набагато більше у світі, ніж ми, ті, хто рідко відводить погляд від якого-небудь екрану.

      Але найбільше Мирославі подобалось гуляти містом. Вона знала Броди з дитинства, але тепер у неї було відчуття, наче стала героїнею роману про минуле. Будівлі, що були такими знайомими в її часі, тепер мали зовсім інше значення. Вперше Мирося помітила це з Празьким банком. Потім виявилось, що на місці районної бібліотеки – жіноча гімназія, а початкова школа стала приміщенням Торгової палати. У приміщенні райвійськкомату процвітав готель «Європа» з рестораном на першому поверсі. В будівлі паспортного столу теж був готель, називався «Брістоль». З красивих дерев’яних дверей виходили поважні пани та пані. Здебільшого подорожні, адже Броди у двадцятому столітті – прикордонний пункт, останнє місто перед кордоном з Російською імперією.

      Як не дивно, за кілька СКАЧАТЬ