Біла ніч. Андрій Кокотюха

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ до родичів на село, тут недалеко. Зате від міста, де військкомат їхній, подалі. У селі, значить, пристроїли до діла. Робочі руки завжди потрібні. А по селах різне говорили. То тут, то там листівки. Заклики вступати до повстанської армії, аби зривати мобілізацію совєтам. Моя рідня від того всього старалася триматися далі, війну тихо пережити. Ну, я ж почав головою думати.

      – І надумав податися до лісу?

      – Та не встиг – гульк, знайшли. В облаву потрапив.

      – Оточили село, ходили по хатах, – кивнув Мирон. – Та сама історія.

      – Бач, казав я – схожі ми. Але я трошки більше зрозумів, уже не ображайся. Тому й тікав.

      – Більше?

      – Не перепитуй, далі слухай. Чув про якусь там фільтрацію? Я тобі скажу, що це таке. Дотепер ми з тобою, як і всі інші тут, були потрібні, щоб виконувати різні відбудовчі роботи. Дорожні, будівельні, таке. Пайок, картки, аби штани притримати. Так чи ні?

      – Та все так, не тягни кота за хвіст. До чого ведеш?

      – Хочу, братику, аби дійшло до тебе, чому нас зараз загребли, а весь цей час не чіпали, лиш тримали на олівці. – Улаштовуючись зручніше, Цвяшко легенько застогнав, зачепивши якесь побите місце. – Я радіо слухаю, висіло біля сільради на стовпі. Не тільки радіо, люди ж лише про війну й говорять. Так на фронті, чоловіче, почався активний наступ. Москалі людей не жаліють, а наших людей – тим більше. Гарматне м’ясо їм потрібне, і ми з тобою тут ох як підходимо. Є в мене дуже велика підозра: визначать тут усіх як нелояльних до радянської влади. Але не арештують, давно б це зробили. На вищу міру соціального захисту, як тут кажуть, ми з тобою своєю працею на німців не заробили. Зате честь першими піти в атаку й геройськи полягти – наша.

      – Я чув щось про регулярну армію, запасні полки…

      – Та куди тебе в запасний полк! – укотре сплюнув Степан, уже зовсім пожвавившись, ніби не його товкли на плацу якихось дві години тому. – Нас звідси гнатимуть убивати! Чи німці стрілятимуть у груди, чи москалі – у спини, щоб бігли скорше та горлали голосніше! Ось як зрослося все в мене тут, – палець торкнувся середини лоба, – тоді вирішив тікати.

      – Далеко не забіг.

      – Бо ви всі сидите смирно!

      – Знайшовся один бунтівник! Бачили таких!

      – Нічого ти, Мироне, ще не бачив. Ну тебе, не хочеш мене чути. Я думав… А!

      Махнувши рукою з таким виглядом, ніби поставив на всьому довкола хрест, Цвяшко підвівся, крекчучи й стогнучи, мов старий дід, і пошкандибав у протилежний бік корівника.

      Жінки прийшли по обіді.

      Їх було не менше від десяти, трималися гуртом, а одна навіть привела із собою двійко дітей, старшого хлопця й меншу дівчинку. Зі свого місця Чотар не міг до пуття розгледіти прибулих і не мав наміру йти ближче до колючої огорожі. Але більшість чоловіків на чийсь окрик: «Гляньте, ідуть!» – посунули в той бік, не зважаючи на вигуки вартових. Тож Мирон скоро опинися позад усіх, за спинами. Боковим поглядом уздрів неподалік Цвяшка – той також не квапився, і, здавалося, знав чи принаймні відчував, СКАЧАТЬ