Бродяги Пiвночi (збірник). Джеймс Кервуд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Щербатий Зуб швидко дав своїм послідовникам зрозуміти, що саме тут буде їхній новий дім. По обидва боки потічка в найближчому лісі закомашіли прибульці. Малята відразу з жадібністю почали гризти ніжну кору верб і вільх. Старші бобри – а кожен з них тепер був інженером – схвильовано досліджували місцевість, раз по раз кидаючи в рот трохи кори.

      Цього ж дня почалася робота з будівництва нового дому. Щербатий Зуб зайняв велику березу, що хилилася над струмком, і почав гризти її десятицалевий стовбур своїми трьома довгими зубами, схожими на чудові сталеві стамески. Хоча старий патріарх утратив одного зуба, інші три з віком ґанджу не набули. Їхній зовнішній бік був покритий твердющою склицею, що ніколи не стиралася; внутрішній – м’який, кольору слонової кістки, час від часу стирався, але постійно оновлювався. Щербатий Зуб сидів на задніх лапах і, тримаючись передніми за дерево й зберігаючи рівновагу за допомогою важкого хвоста, почав прогризати вузький рівчачок навколо стовбура. Невпинно працюючи кілька годин, він, нарешті, зупинився на перепочинок, тоді його місце зайняв інший. Тим часом десяток бобрів важко працювали таким же робом. Задовго до того, як дерево, що його точив Щербатий Зуб, було готове впасти поперек потоку, у воду шубовснула невелика тополя. Надгризений рівчачок надавав тепер великій березі форми піскового годинника. Двадцять годин робити – і плюх! – білокора впала прямо поперек струмка. Бобри здебільшого працюють уночі, але можуть і вдень; у дальші кілька днів Щербатий Зуб не дав своєму племені відпочивати. З майже людським інтелектом виконували маленькі інженери своє завдання. Повалені невеликі дерева були розрізані на частини по чотири-п’ять футів завдовжки кожна. Тоді бобри головами й передніми лапами одну за другою скочували ці майже однакові шматки до струмка й надійно закріплювали їх до основи греблі – товстої берези. Коли кістяк гаті був готовий, настав час цементних робіт. У цій справі бобри кращі за людей. Лише динаміт мав досить сили, що розбити побудоване. Під своїми чашкуватими підборіддями бобри носили з берега суміш бруду та дрібних гілок, від півфунта до фунта за раз, і заповнювали ним усі отвори в кістякові греблі. Здавалось би, таке завдання непосильної важкості для цих істот, та думка така оманлива – інженери Щербатого Зуба за добу могли перенести тонну такого цементу. За три дні поступово почала підніматися вода, доки не спинилася на висоті десятка складених стовбурів, затопивши невелику, порослу кущами ділянку. Це значно полегшило роботу. Тепер будівельний матеріал можна було зрізати, стоячи прямо у воді, і легко сплавляти самопливом до греблі. У той час, як частина бобрової колонії саме цим і займалася, інші приточували до гаті стовбур за стовбуром, аж доки споруда досягла сотні футів ушир.

      Бобри майже закінчили свою роботу, коли одного ранку на своє болото повернулися Казан і Сіра Вовчиця.

      Роздiл XX

      Ворожнеча в нетрях дикоi.. природи

      З СКАЧАТЬ