Око тигра. У пошуках скарбів. Уилбур Смит

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й нечастих побоїв дружин, тут не було злочинності в повному розумінні цього слова.

      Інспектор Пітер Дейлі – молодик з русявими вусами, яскравим англійським рум’янцем на гладеньких щоках і ясно-голубими очима, посадженими близько, наче в каналізаційного щура – був одягнутий в однострій британської колоніальної поліції: на голові кашкет зі срібною кокардою й блискучим шкіряним дашком, тикова сорочка, випрасувана так ретельно, що аж стиха поскрипувала, коли він ішов, шкіряний ремінь і портупея від Сема Брауна. У руках він тримав обтягнутий шкірою кийок. Якби не зелено-жовті погони острова Сент-Мері, його можна було б уважати за гордість Британської імперії, але ті, хто носив цю форму, зазнали краху разом з імперією.

      – Містере Флетчер, – сказав він, трохи схилившись над нашим столом і злегка махаючи кийком, – сподіваюся, що сьогодні вночі ми не матимемо проблем.

      – Сер, – підказав я йому.

      Інспектор Дейлі і я ніколи не були друзями: я не люблю грубіянів, а також тих, хто, обіймаючи відповідальну посаду, має звичай збільшувати свою пристойну платню всілякими хабарами та поборами. Колись він привласнив чимало моїх зароблених тяжкою працею грошей, і це було його непрощенним гріхом. Він зціпив губи під своїми русявими вусами, і обличчя йому почервоніло ще більше.

      – Сер, – неохоче промовив він.

      Справді, в далекому минулому ми з Чаббі перебрали міру хлоп’ячих веселощів, тішачись першим великим уловом, одначе це не давало права інспекторові Дейлі розмовляти з нами таким тоном. До того ж він лише тимчасово жив тут, підписавши трирічну угоду, і я знав від самого президента, що її не подовжать.

      – Інспекторе, чи справедливе моє припущення, що це місце належить громаді і ані я, ані мої друзі не порушуємо меж чиєїсь власності?

      – Ваша правда.

      – Чи маю я також слушність, стверджуючи, що співати мелодійні й пристойні пісні в громадському місці – не злочин?

      – Так, але…

      – Інспекторе, забирайтеся звідси, – сказав я йому досить люб’язним тоном.

      На мить він замулявся, глянувши на Чаббі й на мене. Ми обидва досить кремезні хлопці, а ще він помітив, як у наших очах спалахнули недобрі вогники, і, либонь, дуже пошкодував, що при ньому не було його помічників.

      – Я наглядатиму за вами, – сказав він і, чіпляючись за свою гідність, немов жебрак за свої лахи, покинув нас.

      – Чаббі, ти співаєш, як янгол, – сказав я.

      Той відповів мені радісним поглядом.

      – Гаррі, я замовлю тобі ще одну чарочку.

      Фред Кокер прийшов саме вчасно, щоб знову приєднатися до нашої компанії. Він цмулив пиво й лаймовий сік, від чого мій шлунок трохи збунтувався, проте його звістка неабияк потішила мене.

      – Містере Гаррі, я знайшов вам клієнтів.

      – Містере Кокер, я вас люблю.

      – А я тебе люблю, – сказав Чаббі.

      Але у глибині душі я відчув легке розчарування, бо СКАЧАТЬ